Читати книгу - "Тенета війни, Павло Дерев'янко"

— Принесу тобі сніданок.

— Буду вельми вдячна, а я поки підснідаю, — вона дістала з-під подушки згорток.

То виявився рушник із загорнутими наїдками, що вочевидь перекочували сюди вчора з бенкетного столу.

— То ось звідки їдлом пахло!

— Завжди маю щось напоготові, — Катря окинула страви палаючим поглядом і потерла долоні. — Але сніданку це не скасовує, любий чоловіче.

— Зрозумів, — Северин мить коливався, чи варто зробити їй зауваження щодо їжі в ліжку, але вирішив утриматися. — Смачного.

Вона промугикала у відповідь щось невиразне та взялася до знищення пирога, а Северин спустився до зали. Там уже очікував Іван Чорнововк, постукуючи сталевим перснем по столу.

— Сідай, — наказав осавула призначенців без привітань.

У корчмі було безлюдно, лише сонний корчмар гримів під шинквасом.

— Я все думав, коли ти з'явишся по мою душу, — Северин сів навпроти.

За останні роки Іван помітно здав: війна ніби зламала стрижень, що тримав його, і тепер вага прожитого вичавлювала з осавули життя. Шпакуваті брови виглядали не загрозливо, а радше по-старечому безпомічно. Втім, це була тільки зовнішність, бо вдача старого Чорнововка не змінився анітрохи.

— Вітаю з одруженням. Вибач, що не приєднався до свята. Мав нагальні справи.

— Дякую за привітання.

— Тепер ти маєш зосередитися на головному, — Іван знову стукнув перснем об стіл. — Орден у скруті. Гіршій, ніж за часів Рокошу. Ти потрібен нам.

— Тобто куреню призначенців.

— Віра попередила?

— Ні, це було очевидно.

— Вона відстоювала тебе, наче ти слимак, який убити не здатен! Але ти — Чорнововк, син Ігоря, мого учня. Наше ім'я не боїться проливати кров! — Іван ударив кулаком по столу. — Настав час для справжньої служби. Аби розставити крапки на «ї», нагадую, що твоєї думки ніхто не питається. Це наказ.

— Авжеж, — спокійно відповів Северин.

— Колись ти хотів бути, як батько.

— Колись хотів, — знизав плечима Северин. Колись він був дурним і наївним.

Зараз, можливо, досі дурний, але точно не наївний.

— Ми вже працювали разом під час війни, — холодний тон відповідей не знітив осавулу. — Тому розводити сентименти нема потреби. Ти знаєш, що робити. Я ще після війни хотів тебе забрати, бо з таким талантом скніти серед двохвостих — суцільне марнування! Але Віра не дозволяла, стара відьма...

— У призначенців мало людей?

— Скрізь мало людей, — осавула стукнув печаткою по столу. — Чи думаєш, занепад Ордену нас не обходить? Ми тут усі разом в одній сраці!

— Я служитиму віддано в будь-якому курені.

— Радий це чути. Книша пригадуєш? Брат Полин. Нема більше брата Полина. І багатьох інших призначенців, без яких я куреню не уявляв, — теж немає! Твоя служба замінить їхню втрату.

Тобто він убиватиме за кількох одразу.

— Отже, відтепер молодий Чорнововк служить у курені старого Чорнововка.

— З чим і вітаю, — Іван виклав на стіл невелику грамоту з кількома печатями. — Офіційно ти наймолодший призначенець в історії Ордену.

— Нова грамота? — Северин посміхнувся на словах про наймолодшого призначенця. Кому яке діло до його віку?

— Так, бери і користуйся. Для нашого куреню вона потужніша за решту... Але про це згодом. Я взагалі чимало тобі розповім, бо найближчі тижні працюватимемо разом.

— Якесь важливе доручення?

— Спочатку згадаєш, як усе робиться. Бо займався три роки невідомо чим... А потім будуть важливі доручення.

— Я все добре пам'ятаю, — Северин вишкірився. — Прийти, вбити, повернутися. У мене спочатку руки тряслися і жахіття потім снилися. А згодом звик.

— Це було під час війни, брате. Там було інакше.

Не було.

— Сьогодні-завтра насолоджуйся подружнім життям, а післязавтра чекатиму о цій годині тут біля стаєнь.

Характерники встали і потисли руки.

— До речі, куди ви поділи Буханевича?

— Захар супроводив його до Черкас. Купили коня та речі першої необхідності, — Северин не бачив сенсу приховувати правду від осавули. — Розповіли, як їхати далі, не привертаючи уваги.

Усю правду він залишив при собі: Захар видав Володимиру листа для Соломії і наказав їхати до неї. Але цього старому Чорнововку знати поки непотрібно. Бозна, які у нього плани на Буханевича.

— Вляпався той корчмар знатно. Шкода, — осавула склав пальці обох рук і смачно хруснув суглобами. — Люди Басюги вже шукають справжніх писак. Колись ми вміли відвертати дим... А тепер лише гасимо полум'я.

По цих словах він знову став схожим на втомленого дідугана.

— До речі, — згадав Северин. — Я маю знати твоє прізвисько.

— Так, — кивнув Іван. — Морок. Брат Морок.

Чогось такого Северин і очікував.

— Наостанок, Щезнику. Ти чуєш голос Звіра?

— Жодного разу я не чув того голосу, — відверто відповів сіроманець. — Мабуть, йому так мерзенно від моїх діянь, що він сховався назавжди.

— Нехай так і буде, — осавула вийшов із корчми, кинувши наостанок: — Не хочу, щоб ти повторив долю батька.

Але робиш усе, аби я повторив її, подумав Северин.

Узяв до рук строкату грамоту. Отже, він тепер не тільки майбутній батько (можливо двійні, можливо трійні, аби тільки не трійні, до цього він достеменно не готовий), але й призначенець. Наймолодший призначенець в історії Сірого Ордену. Велика честь... Років сім тому він безмежно радів би, але тепер Северин не мав ілюзій щодо роботи призначенців. Вони були просто вбивцями — нічого благородного, нічого романтичного.

Він глянув на свою каблучку. Дівчина, яка відтепер була його дружиною, — чи він справді знає її? Чи стали вони з Катрею ближчими завдяки цим золотим смужкам на пальцях? Чи зможуть вони зростити дитину бодай трохи щасливішою за тих дітей, якими були самі?

Перед очима спала дівчинка біля закривавленого батька.

Розділ сьомий

Сім років тому, під час пошуків Савки Пилип вважав зниклого побратима своїм другом, як і решта ватаги (хоч насправді вони були знайомі якийсь тиждень). Тому, коли брат Павич зненацька вигулькнув на весіллі, Пилип щиро зрадів та весь вечір провів у розмовах із ним, чи радше численних спробах розмов. Дивакуватий Павич спілкувався охоче, але постійно перестрибував з теми на тему, змовкав чи недоречно сміявся посеред речення, смикав за приліплене за вухом перо, починав щось жувати, колупався у носі, несподівано корчив гримаси та