Читати книгу - "Часу немає, Рустем Халіл"

Телефон задзвонив знову. Цього разу Затойчі трохи завагався, але все ж скинув виклик. 

Телефон задзвонив утретє. Значить, справа була серйозна. Не знижуючи швидкості, Затойчі приклав телефон до вуха. За інших обставин він не дозволив би собі так грубо порушити правила власної безпеки. 

— Кажи, — звелів він. 

— Твого боса показують по телевізору, — затарабанила дружина, бажаючи передати якомога більше інформації, поки в чоловіка не забракло терпцю. — Він б’ється. Б’ється! З іншим мільйонером. 

Що ж, Затойчі міг таке уявити. Хтось дуже образив Віктора Шевченка, раз він підняв руку на людину й потрапив у новини. Може, усе сталося сьогодні ввечері на аукціоні, але журналісти дізналися про це лише зараз. 

— Ясно. Приїду — подивлюся, — Затойчі збирався завершити розмову. 

— Тату, вони б’ються прямо зараз! — телефон перехопила донька. — У твого начальника червоні рукавички. А той, другий, увесь час намагається поцілити йому в обличчя. 

А це вже звучало дивно. 

— Вони що, на рингу? 

— Я й кажу, — у мобільнику знову звучав голос дружини. — Вони б’ють один одного у прямому ефірі! Твій бос і той другий бізнесмен, теж мільйонер. Хоч він не схожий на мільйонера, радше на спортсмена. Чуєш? Йому знову врізали по ребрах! Аби після такого бою тобі не довелося шукати іншого начальника. 

Затойчі довелося-таки знизити швидкість. 

— Ви переплутали. Не може такого бути. Це якийсь інший Шевченко. 

Жінка додала гучності в телевізорі, і Затойчі переконався, що нічого вона не переплутала. 

— …власним очам. Нам поки що невідома причина цього раптового бою. Певно, не завжди можна вирішити проблему грошима. Багаті теж плачуть, коли їх б’ють. Хоча тут я трохи поквапився. Шевченка б’ють, але він ще не заплакав. 

Дальнє світло зустрічного авто осліпило Затойчі, коли він збільшував гучність на власному телефоні. Затойчі вилаявся. Найкраще було б зупинитися, вийти в ютуб і побачити все на власні очі. Та це означало позбавити доньку подарунка. 

— Другий раунд, пані та панове, добіг кінця. Перевага на боці важковаговика. Але й Шевченко не ликом шитий. Колега підказує, що в минулому він теж спортсмен. Плавець. Певно, саме тому він досі не розпластався на рингу. А я нагадую, друзі мої, що ви дивитеся те, чого не побачите вже ніколи, — справжній бій мультимільйонерів. 

Затойчі кинувся обганяти фуру. При повороті керма телефон вислизнув і впав на сидіння поруч. Що ж, так навіть зручніше. 

Пролунав гонг. 

— Третій раунд. Шевченко ніяк не може вгадати, куди зараз пірне Кругляков. Різноманітні траєкторії відходу у Круглякова. Його тактика зрозуміла — виснажити активнішого суперника, дочекатися його помилки. Хоча від такої людини чекаєш іншої стратегії. Ударам по корпусу Шевченко приділяє багато уваги. Але Кругляков опускає лікті — і ці удари не надто йому дошкуляють. У другому раунді Кругляков теж намагався продемонструвати аперкот. Була така спроба. Тепер він знову чекає зручного моменту. Ай! 

Затойчі аж підстрибнув на сидінні. 

— Серйозний удар у корпус пропустив Шевченко. Після таких ударів із багатіїв мають сипатися монети, як у комп’ютерних іграх. Ось, ми чуємо «Кругляков! Кругляков!» Так, шанувальників у Круглякова у власному фітнес-центрі помітно більше, ха-ха-ха. Але Шевченко не той боєць, якому зважишся запропонувати фору. Як він літає рингом! От тобі й відповідь уболівальникам. Але подивимося, на скільки йому вистачить дихання. Шевченко не розуміє, що супротивник хоче його виснажити, і люто атакує. А взамін отримує контратаку… Ще один серйозний удар пропустив Шевченко. Клінч. 

Починався потрібний район. Стежити за дорогою треба було в чотири ока. Затойчі відволікся від бою. На щастя, тут дорога була краще освітлена. Він видивлявся відповідного вказівника, і побачив його тільки наприкінці раунду. 

— У Круглякова розсічена брова, — констатував коментатор, — але хіба хтось зупинятиме бій через таку дрібницю? Усі чекають видовищного нокауту. У тому, що бій завершиться інакше, майже немає сумніву. Шевченко продемонстрував небачений натиск, а отже, має намір іти до кінця. До цифри дев’ять із вуст рефері. А Кругляков береже сили для головного удару. Може, про це йому зараз каже тренер — ось, ви бачите на екрані. 

Затойчі дістався крамниці десь посередині наступного раунду. Над скляними дверима блимала лампочка, забарвлюючи килимок із логотипом компанії біля входу то сірим, то бежевим. Табличка на дверях повідомляла: «Відчинено». Схопивши телефон і пакет із «неправильним» товаром, Затойчі грюкнув дверцятами машини й поспішив усередину. 

Біля входу клієнта зустрів настінний годинник у формі кронекорка. Хвилинна стрілка засвідчувала, що Затойчі таки спізнився. Та голос коментатора, що лунав біля стійки, переконував, що його запізнення могло бути й більшим — продавець усе одно не пішов би. Обіпершись обома ліктями у стійку, хлопець у жовтій формі стежив у ноутбуку за кулачним спілкуванням мільйонерів. 

— Три, — сказав коментатор. 

Затойчі одним стрибком опинився біля продавця й повернув ноутбук до себе. 

Віктор Шевченко впав навколішки в центрі рингу, а рефері відлічував йому секунди до поразки. 

Затойчі відчув на губах кислуватий присмак зради. Сьогодні пішла Іванка, яка багато років була Шевченкові найближчою помічницею, порадницею й підтримкою, сам Затойчі опинився далеко, коли він був так потрібен, а сім’я Шевченка… Після смерті його матері все змінилося: Шевченко з родиною жили на паралельних прямих, що перетинаються тільки волею випадку. І тепер бос, який свого часу допоміг Затойчі, запропонувавши гідну роботу, коли той після поранення опинився на вулиці, бос, який довірив Затойчі власне життя, — тепер цей бос лежить там, на холодному рингу, в оточенні чужих уболівальників, і жодні гроші не можуть урятувати його від самотності. 

— Чотири, — сказав коментатор. 

— Чотири! — кричав рефері. 

Едем стояв на колінах, а зверху, розфокусований, чоловік у блакитній сорочці з чорним метеликом демонстрував йому долоню в сірій рукавичці. 

«Наступного разу відштовхни його й тікай. Їх троє, а ти один», — радив Едемові хлопець зі старшого класу. Едем сидів навпочіпки, збираючи розкидані підручники й рештки волі, щоб не розплакатися. Старшокласник подав йому зошит із відбитком черевика, і Едем зосередився на тому, щоб відтерти слід. 

Поруч мигтіли ноги учнів у чорних штанях, джинсах та колготках. Хтось навіть спіткнувся об Едема. 

«Або знайди собі сильних друзів», — додав старшокласник. 

Продзвенів дзвоник. Старшокласник закинув на плече рюкзак