Читати книгу - "Похибка першого типу, Invisibility mask"

— У тебе є хвилинка для мене? — я втрутилася в їхню розмову, не турбуючись про ввічливість.

Лео повільно повернув голову, його погляд став крижаним.

— Думаю, це мій знак піти, — промовила Евелін, ледь помітно посміхнувшись.

Про що вони розмовляли з ним до цього? Не знаю, що за відчуття це було, але думка про те, як він мило посміхався їй лише хвилину тому, а зараз так холодно дивився на мене, змушувало все стискатися.

— Ти сплатив рахунки за моє навчання, — випалила я, намагаючись тримати себе в руках. Але кожне слово здавалося важчим, ніж попереднє.

— І? — його відповідь була холодною, а погляд — незворушним, ніби я обговорювала щось абсолютно незначне.

— І? — перепитала я, не вірячи своїм вухам. — Скасуй їх! Це величезна сума грошей, Лео. Я не можу прийняти цього.

Він злегка нахилив голову, ніби оцінюючи мене, перш ніж відповісти.

— Це вже зроблено, Аріель. Я не збираюся нічого скасовувати.

— Я не можу це прийняти, — сказала я твердо, намагаючись зберегти рівний тон голосу. Але мої слова, здавалося, відскакували від його холодної стіни байдужості.

— Якщо це твій спосіб віддячити, — почав він, його губи скривилися в легкій усмішці, яка зовсім не мала жодного тепла, — то у тебе не дуже виходить. Краще спробуй щось більш вагоме.

Я застигла на місці, намагаючись зрозуміти, чи я правильно почула. Але його погляд, що повільно ковзнув до дверей вбиральні, не залишав місця для сумнівів. Він був серйозний.

— Ти… — моє обурення переплелося з розгубленістю, і я зробила крок назад, дивлячись на нього так, ніби не могла повірити в те, що чую. — Ти справді це щойно сказав? Ти гадаєш, що я…

— Що ти що? Не дозволиш мені трахнути тебе? — його голос був холодним, майже байдужим, але слова вдарили мене, як грім. — Це вже сталося. Двічі. І, як на мене, я досить непогано тобі віддячив. Ти так не думаєш? — його очі блищали чимось, що межувало між викликом і самовдоволенням. — Будеш слухняною дівчинкою, і отримаєш більше.

Я завмерла, моє серце калатало так, що, здавалося, воно вирветься з грудей. У голові змішалися гнів, біль і приниження. Я не могла дихати.

— Я ненавиджу тебе! — закричала я, слова вирвалися з мене разом із усім болем, який я не змогла стримати.

Його обличчя залишалося спокійним, але я помітила, як його щелепа напружилася.

— Обережніше зі словами, — прошипів Лео, опинившись буквально в сантиметрі від мене. Його рука різко стиснула мою шию, змушуючи мене затамувати подих. — Моє терпіння вже давно закінчилося.

— Ти робиш мені боляче! — вигукнула я, намагаючись скинути його руку, але вона була, наче сталевий обруч.

— Ти, чорт візьми, теж робиш мені боляче, — його голос звучав низько і небезпечно, кожне слово било по мені, мов удари. Лео притиснув мене до стіни і в цей момент я взагалі забула, що ми у стінах університету.

Його губи різко вп’ялися в мої, без жодної ніжності, лише груба, тваринна потреба. Я відчула, як його пальці стиснули моє волосся, змушуючи нахилити голову так, як він хотів. Я спробувала стиснути губи, чинячи опір, але він, як завжди, виграв.

Поцілунок був настільки наполегливим і домінуючим, що я ледь могла дихати. Його енергія накрила мене хвилею, змиваючи всі інші думки, залишаючи лише цей момент — сповнений пристрасті, злості і болю.

— Лео… — прохрипіла я, коли він трохи відступив, даючи мені вдихнути. Його очі були темними, як штормове небо, а обличчя — напруженим.

— Ти зводиш мене з розуму, Аріель, — його голос був низьким, але кожне слово било по мені, залишаючи відбиток. — І ти знаєш це.

Я дивилася на нього, намагаючись зрозуміти, як ми дійшли до цього моменту, але слова не з’являлися. Я була загнана в пастку, і виходу не було.