Читати книгу - "Похибка першого типу, Invisibility mask"

— Випий води, — сказала мама, її руки тремтіли, коли вона витирала мої сльози.

Я притиснулася до неї, хапаючи ротом повітря. Її обійми були моїм єдиним укриттям, моїм порятунком. Але навіть вони не могли змити цей біль, що роз'їдав мене зсередини.

— Мама… я знову… я бачила це… — прошепотіла я, відчуваючи, як сльози знову підступають до очей.

— Це був лише сон, доню, лише сон, — її голос був ніжним, але я бачила, як у її очах блищали сльози. Вона знала, що це було більше, ніж просто сон.

Мама притиснула мене міцніше, і я відчула її тепло, яке трохи повертало мене в реальність. Але я знала, що цей біль нікуди не зник. Він завжди буде частиною мене.

Лео.
Якби я не сказав їй піти, то змусив би її побачити мене в тому світлі, до якого вона точно не була готова. Я ніколи не був ангелом чи ідеалом золотого хлопчика. Але Девід? Її порівняння мене з ним…

Я занадто сильно намагався уберегти її від усіх проблем. Можливо, саме це й було головною помилкою. Моєму Янголу варто стикнутися з реальністю самостійно. Ні, я точно не відпущу її. Ні за що. Але цього разу вона має прийти до мене сама.

Сидячи за крайнім столом у ресторані, що належав сім’ї Ашера, я крутив у руках склянку з віскі. Ми часто зустрічалися тут, і сьогоднішній день не став винятком. Мені потрібна була думка когось, хто мислить беземоційно і безприв’язно. Ашер завжди ідеально підходив для цього.

— Вид у тебе не дуже, — сказав він, сідаючи напроти мене, його погляд ковзнув по мені, оцінюючи.

— Я тут не за компліментами, — відповів я сухо, ковтнувши віскі.

Ашер підняв брову і відкинувся на спинку стільця.

— То що сталося цього разу? — його тон був майже байдужим, але я знав, що він уважно слухає.

— Аріель, — коротко відповів я. Саме одне її ім’я було достатнім поясненням.

— І що з нею? Втекла від тебе? — він промовив це з ледь помітною усмішкою, яка здавалася більше провокацією, ніж жартом.

— Я сказав їй піти, — мій голос звучав різкіше, ніж я очікував.

— Ти? — він знову підняв брову, цього разу з відвертим подивом. — Хочеш сказати, що твій інстинкт власника дав слабину?

— Ні, але якби вона залишилася, то нічим хорошим це не закінчилося б, — відповів я, стискаючи склянку так сильно, що ледь не розлив віскі.

— Ситуація з Девідом стабільна? — запитав Ашер, надпиваючи воду зі своєї склянки.

Його спокій завжди дивував мене. З усіх нас тільки Ашер уникав алкоголю, і, чесно кажучи, зараз я був вдячний за це. Мені потрібна була тверезість не лише в думках, а й у словах.

— Так. Поки що, але я планую це змінити, — відповів я, нахиляючись трохи вперед.

— Вирішив повернутися до початкового плану? — його погляд залишався незворушним, але я бачив, як він уважно аналізує мої слова.

Ашер знав майже все, але ніколи не коментував зайвого. Саме це я найбільше цінував у ньому. Він не нав’язував своїх думок, не давав порад, якщо їх не просили. Його мовчазна підтримка була тим, що потрібно.

— Майже, — я зробив ковток віскі, відчуваючи, як напруга трохи спадає. — Лише вніс деякі корективи.

— Цікаво, які саме? — запитав він, але тон його голосу не був настирливим. Це було більше, ніж просто запитання — це була пропозиція підтримки, якщо вона знадобиться.

— Девід зробив помилку, і тепер він за неї заплатить. Усі рахунки мають бути закриті, — сказав я, не відводячи погляду від його очей. — І я скористаюсь цим повністю.

— Чорт, ти справді зациклився на ній, — сказав Ашер, злегка хитаючи головою. — Джеймс це не оцінить.

Я і сам чудово розумів, що мій дядько не буде у захваті від того, що я втягую Аріель у цей план. Але мене мало хвилювали його бажання чи схвалення.

— Активи компанії від цього ніяк не постраждають, — відповів я холодно. — Та й йому вже пора скласти свої повноваження.

Ашер уважно подивився на мене, але я знав, що наступне питання буде тим, яке я намагався уникнути навіть у власних думках.

— А Аріель? Яка її роль у цьому? — запитав він прямо, і я відчув, як його слова проникають прямо у ціль. — Якщо ти кажеш, що повернувся до початкового плану, то ти все-таки плануєш її використати.

— Саме так. Але я ж сказав, що вніс корективи. Вона залишиться. Навіть якщо буде опиратися.

Мій голос був твердим, але в глибині душі я відчував, як ці слова пронизують мене самого. Аріель стала більше, ніж просто частиною плану. Але я не міг дозволити собі відступити зараз. Це було не лише про неї — це було про все, що я збудував, про всі помилки, які я не міг дозволити собі повторити.

— То кажеш, старий Лео знову у грі? — з ледь помітною усмішкою запитав Ашер, його голос наповнений тією невимушеністю, яку він завжди демонстрував у найнапруженіші моменти.

Я лише усміхнувся у відповідь, не кажучи ні слова. Піднявшись зі столу, я поправив манжети свого піджака. Через пів години у мене була назначена зустріч із нашим адвокатом, тому я відразу поїхав туди.

Аріель

Я підійшла до адміністрації школи, щоб запитати про переведення та підготувати документи. Запитувати про альтернативні способи оплати не мало сенсу. У кращому випадку я б перевелася до іншого університету, у гіршому — взяла б паузу. Але коли я звернулася до відділу з питань фінансів, мене повідомили, що моє навчання вже оплачене.

І навіть більше — з початку наступного семестру мені буде надходити стипендія.

Я добре навчалася, але не настільки, щоб отримати стипендію автоматично. Єдина людина, яка могла це зробити… Лео.

Моє серце стиснулося. Я збиралася негайно набрати його, щоб попросити відмінити всі платежі. Але навіть уявити, як говорити з ним після нашої останньої розмови, було складно. Я ще не встигла дістати телефон, як побачила його. Він стояв у коридорі поруч із Евелін.

Що він тут робить?

Моє дихання перехопило. Я поспішила до них, не даючи собі часу подумати. Їхня розмова, схоже, була невимушеною. Евелін щось говорила, а Лео усміхався. Так, мило усміхався. І ця усмішка, яку я не бачила з того моменту, коли він сказав мені піти, була тепер адресована їй.