Читати книгу - "Похибка першого типу, Invisibility mask"

Аріель

Усю дорогу додому я не могла перестати плакати. Моє серце було важким, а думки хаотично перепліталися. Підійшовши до дверей, я на кілька хвилин зупинилася, намагаючись опанувати себе. Глибокий вдих, кілька поспішних рухів, щоб стерти сльози — і я увійшла.

Мені не хотілося зараз потрапляти мамі на очі, тому я швидко пройшла до своєї кімнати, тихо зачиняючи за собою двері. Впавши на ліжко, я накрилася ковдрою і дала волю емоціям.

Я власними руками знову відштовхнула його. Лео… Ті слова, які він сказав про маму, були неприпустимі, але порівняти його з Девідом… Яка ж я дурепа. Що я наробила?

Сльози підступали з новою силою, і я дозволила собі виплакатися, ховаючи обличчя в подушку. Моє тіло тремтіло від емоцій, які я більше не могла стримувати.

— Сонечко, все добре? — мама постукала у двері, її голос звучав так тихо і турботливо, що це тільки роз’ятрило мою рану.

Я поспішно витерла сльози тильною стороною долоні й спробувала зробити голос рівним.

— Так, усе добре, — відповіла я, коли вона обережно зайшла до кімнати.

— Аріель, що сталося? Ти плакала? — вона присіла поруч, її обличчя було сповнене занепокоєння.

Я намагалася знайти слова, щоб запевнити її, що все нормально, але зрештою не стрималася. Вона була моєю єдиною рідною людиною, і я впала в її обійми, більше не приховуючи сліз.

— Я все зруйнувала, — видихнула я крізь сльози, тримаючись за неї, як за останню опору.

Мама ніжно гладила мене по голові, дозволяючи виплеснути всі емоції, поки я тремтіла в її обіймах.

— Розкажи мені, що сталося, — м’яко сказала вона, але не наполягала.

— Я не розумію, що зі мною не так… Він постійно намагається бути поруч, підтримати, а я лише ускладнюю все..

Я замовкла, ковтаючи важкий клубок у горлі. Розказати мамі все? Ні, не зараз. Я не могла змусити себе викласти всі деталі, але мені була необхідна її порада, її підтримка, як ніколи раніше.

— Мені так боляче… — продовжила я, голос зривався. — Що, якщо він не пробачить мені?

Мама нахилилася ближче, дивлячись мені прямо в очі.

— Сонечко, — почала вона, ніжно тримаючи мої руки в своїх. — Я не дуже розумію всього, що сталося між вами. Але, якщо він справді кохає тебе, то пробачить. І я впевнена, що ти не хотіла заподіяти нікому біль навмисно.

Кохає? Я не мала жодної відповіді на це питання. Між нами було щось більше, ніж просто симпатія.. і я зловила себе на думці, що справді закохана у нього. Але чи відчував Лео до мене те ж саме? Навіть, якщо на це і був шанс, то я зруйнувала його власноруч.

— Що мені робити?

— Просто дай вам обом час охолонути, добре, мила? А поки я принесу нам чай і ми трішки переведемо подих, домовились?

Я лише кивнула на її пропозицію. Мама залишилась спати зі мною і це єдине, що допомогло мені заснути.

Холод пробігся по моїй спині, коли сильний запах сигарет наповнив кімнату. Я одразу зрозуміла — це він. Тато. Його присутність була настільки знайомою і водночас ненависною, що я відчула, як всередині піднімається хвиля страху. Звук його взуття, цей нерівний, але впевнений крок… Я б упізнала його будь-де.

Але він був не один.

Я сіла в ліжку, міцніше притискаючи ковдру до себе, ніби це могла захистити мене від того, що відбувалося. Серце шалено калатало.

Двері відчинилися, і на порозі з’явився незнайомий чоловік. Він виглядав трохи краще за мого батька, але в його очах було щось холодне й неприємне, що одразу викликало у мене відразу. Я не знала, хто він і чого хоче, але його погляд уже змусив мене відчути себе загнаною в пастку.

— Ну як? — хрипло запитав тато, вказуючи на мене рукою, яка ледь трималася прямо. Він ледве стояв на ногах, п'яний, як завжди.

— Кажеш, незаймана? — відповів незнайомець, зиркнувши на мене з оцінюючим поглядом, від якого мої руки знову затремтіли.

— Та їй чотирнадцять, звісно, що так. То що скажеш?

— Непогана, — відповів незнайомець, оцінюючи мене поглядом, від якого мене знудило. — Вже щось пробувала? Глибоко береш?

Я не розуміла, про що він говорить, але те, як він вимовляв ці слова, здавалося, випалювало кожну клітину мого тіла. Незнайомець дістав гроші й передав їх батькові, водночас знімаючи куртку. Я побачила, як батько вийшов із кімнати, і за дверима почула звук замка.

Ні… цього не може бути. Він не міг зробити це зі мною…

— Лялечка, дай-но роздивитись тебе, - незнайомець присів на край мого ліжка, нависаючи наді мною. Його обличчя наблизилося настільки, що різкий запах алкоголю і сигарет ударив мені в ніс.

Я здригнулася, стискаючи ковдру, ніби вона могла захистити мене. Серце калатало настільки сильно, що, здавалося, воно зараз вибухне.

— Не треба… — це все, що я змогла прошепотіти, перш ніж його рука схопила мене за шию. Мій подих перервався, і паніка накрила мене хвилею.

Я відчула, як він потягнувся до моїх піжамних штанів, і щось у мені зламалося. Страх перетворився на чистий адреналін. Я з усіх сил ударила його по руці, потім ногами в груди, намагаючись вирватися.

— Що, мала, зуби показуєш? — його голос став гучнішим, злішим. — У мене вони теж є, — промовив він, схилившись над моєю шиєю. Його зуби вп’ялися в шкіру, залишаючи пекучий біль і відчуття повної безпорадності.

— Не треба! Я не хочу! — закричала я, намагаючись вирватися, але його хватка була надто сильною. Паніка затоплювала мене з головою.

— Сонечко! Аріель, моя рідна! — голос прорізався крізь пітьму, і я різко розплющила очі.

Мама. Її обличчя було переді мною. Вона обережно торкнулася мого плеча, її голос тривожний, але ніжний.

Це був кошмар. Знову. Моє серце шалено калатало, і я задихалася, намагаючись вирватися зі своїх думок. Усе повторювалося, як зламаний запис. Я намагалася відпустити це, намагалася залишити у минулому, але моя свідомість знову й знову повертала мене до того жаху.