Читати книгу - "Інфеністи 5: Без каяття, Арія Вест"

Вона забула, що це таке, коли перед тобою стоїть такий вибір. Перебороти себе, ризикнути і… зробити те, на що ніколи не наважився б… відкинути всі емоції і переживання…

Однак раптом повітря розрізали рівномірні слова:

― Я зроблю це.

Анна різко повернулась через плече. Мелані стояла із кинджалом в руці із неймовірно впевненим поглядом. Так, їй було до біса страшно, але ця дівчина була на шляху до своєї мети. Вона брала страх під контроль! Вона збиралась осідлати його!

― Але ти повинна сказати, що робити. Я всього лиш другий курс. Ми ще нічого подібного не проходили, ― зронила Мелані, схиляючись над спиною Анни.

В ту ж мить Уеллінг відчула себе вкрай дивно.

Ця дівчина так легко… взяла і наважилась? Вона просто взяла страх під контроль, відкинула емоції і, не задаючи лишніх запитань, зібралась допомогти їй.

Невже… невже це і справді може бути так просто?

Відкинути все задля того, аби досягти мети…

― Гаразд, ― промовила Анна у відповідь. ― Відкрий пальцями рану, аби добре бачити… візьми телефон, я світитиму тобі…

***

Шоку Джуліана, Лети і Адама не було меж, коли вони побачили, що на шляху у них з’явився величезний розкол. Простягався він вперед метрів на сорок точно, може, навіть більше, що робило його практично непідкоримим. Більше того, в глибині розколу розмістився непроглядний туман, тож неможливо було оцінити, наскільки він глибокий і міститься всередині нього вода, чи земля. І все б ще нічого, якби розкол можна було обійти… а він же простягнувся у дві сторони невідомо на яку відстань!

― Приїхали… ― зробив висновок Джуліан, оглядаючи протилежний бік і думаючи про те, як туди дістатися.

Та що, про це думали всі. Ідей було багато…

― Фігня, ― сказала тоді Лета. ― Треба знайти канат, прив’язати його до дерева і…

― Який канат? ― витріщився на неї Хантер. ― Ти бачиш тут канат? Правильно, і я не бачу. Ми поперлися в гори без спорядження, це раз. А ще… як ти собі взагалі уявляєш переліт з допомогою канату на той бік, це два???

― Ну… е-е, ― пробелькотала дівчина. ― Не знаю. Я думала, ви додумаєте. Я просто ідею подала, ― знизала вона плечима.

― Блискуче! ― вилаявся Хантер. ― Просто блискуче!

― Обходити не варіант, таким чином ми не випередимо Анну, ― белькотала Лета далі, вочевидь, зібравшись вголос перебирати всі можливі варіанти переправи через розкол.

― Ага, а вона типу тут не застрягне! Суть ось в чому, народ, ― розвернувшись довкола своєї осі, проголосив Джуліан. ― Телепортацію не можна, окей. А що, якщо я просто візьму і начаклую з темряви нам щось на подобі канатного моста…

― Хантере! ― тут же закричала Лета.

― Ніякої магії, ― навідріз відмовився Адам. ― Як думаєш, чому цей розкол взагалі тут з’явився? Гадаєш, в Олімпі був би такий розкол і ніхто не вніс би його на карту? Сюди кожного дня ходять туристи, місце прирекли б небезпечним. Факт в тому, що ми в ілюзорному світі Аїда. І, щойно ти застосуєш магію хоча б в якомусь з її проявів…

― Добре-добре-добре! ― підняв руки Хантер. ― Я второпав, Шамберлейн! Я просто… а, чорт візьми, чому ми просто не можемо спуститися вниз і залізти нагору? А, довго… окей…

― Не тільки тому, що довго. Ми не знаємо, з чим можемо стикнутися там, унизу, ― промовив Адам.

― То й що? Що б там не було, мене воно не зможе вбити, а Лета… пробач, Летунчику, але я не буду відходити від фактів ― ти уже мертва…

― Хантере! ― спалахнула дівчина. ― Адам!..

Джуліан закотив очі.

― Як я міг забути?! Серед нас трьох є той, кому це може нашкодити… яка досада!

― Хантере! ― знову із докором крикнула Лета.

― Добре-добре! Я мовчу! Зараз дядько Хантер сяде і щось придумає, ― сказавши це, хлопець опустився на дерев’яну колоду в кількох метрах від краю розколу.

За якийсь час усі вони вже сиділи на дерев’яних колодах у сутінках, а ще пізніше розвели вогонь і затихли, кожен в роздумах на рахунок того, як їм перебратися на той бік.

Мовчанка досить швидко набридла Леті:

― Отже, ситуація ось яка. З найбезпечніших варіантів тільки один. Спуститися і залізти. Без спорядження, звісно, дуже важко і… є ризик, що при спуску внизу нас чекатиме щось неприємне…

― Саме так, ― кинув Хантер. ― Згадуючи бісові Виклики… я не здивуюсь, якщо на дні розколу чатує дракон, або, що гірше, велетенський слизняк.

― Ну, тішить те, що Анна поки не об’явилась… ― знизила плечима Лета. ― А, отже, ми все ще попереду…

― І як надовго? ― фиркнув Джуліан. ― І взагалі, звідки ти знаєш, що вона не перейшла розкол, використавши магію? Чорт візьми! Я задовбався тут сидіти! ― різко скочив на ноги хлопець. ― Хто взагалі сказав, що в цьому ілюзорному світі не можна використовувати магію? От на Виклику Аїд сам забирає усі наші сили… а тут же не забрав! Чому я не можу просто взяти і начаклувати бісів міст?!!