Читати книгу - "Їсти Молитися Кохати, Даррелл"

поселенням кількох груп прочан, що мають прибути в ашрам на духовний ретрит. Кожна група — це близько ста учнів з усього світу, які житимуть тут від семи до десяти днів, поглиблюючи свою духовну практику. Моє завдання — дбати про цих людей під час їхнього тут перебування. Більшість часу вони проводитимуть у мовчанці. Для декотрих це буде перший досвід мовчання як духовної практики, і може стати для них справжнім випробуванням. Я буду тією єдиною людиною в ашрамі, з якою їм за потреби буде дозволено розмовляти.

Саме так — моя робота полягатиме в тому, щоб служити магнітом, який притягує всі балачки в ашрамі. Я вислуховуватиму всі проблеми учасників і намагатимусь їх залагодити. Можливо, їм конче буде потрібно поміняти кімнату через чиєсь хропіння або звернутися до лікаря через типовий для перебування в Індії розлад шлунка. Я теж спробую їм допомогти. Мені потрібно знати кожного на ім’я, а також — звідки вони приїхали. Я ходитиму всюди із записником, усе занотовуватиму і за всім стежитиму. «Привіт, я Джулі Маккой[23], ваш провідник у світ йоги».

А ще до цієї посади додається пейджер.

Коли розпочинається заїзд, стає очевидно, що я просто створена для такої роботи. Ото сиджу за столом зі своїм значком «привіт, мене звуть…», прибувають люди з тридцятьох різних країн, деякі з них тут не вперше, але більшість ніколи досі не були в Індії. Температура вже сягає сорока градусів, а зараз лише десята ранку, і більшість із них летіли всю ніч економ-класом. Дехто з новоприбулих заходить до ашраму і має такий вигляд, ніби щойно прокинувся в багажнику машини і гадки не має, як тут опинився. Хоч би яка сильна була жага трансцендентного, що привела їх сюди, вони давно про неї забули, приблизно відтоді, як їхній багаж загубився десь у Куала-Лумпурі. Вони спраглі, але ще не впевнені, чи можуть пити цю воду. Вони голодні, але не знають, коли тут обід чи де розташована їдальня. Вони одягнені невідповідно — у синтетику і важкі черевики на тропічній спеці. Вони не знають, чи тут хтось розмовляє російською.

Я трішечки вмію російською…

Я можу їм усім допомогти. Я добре оснащена для надання допомоги. Всі мої антени, що я їх вирощувала протягом життя і через які навчилася читати людські емоції, вся інтуїція, яку розвивала відколи народилася надчутливою дівчинкою, всі навички уважно слухати, що виробила їх за час праці чуйним барменом і допитливим журналістом, уся школа фахового догляду, здобута за роки співжиття з коханими чи у заміжжі, — все це багатство накопичувалося, щоб я могла зараз допомогти цим людям упоратися з тим важким випробуванням, яке на них тут чекає. Вони приїхали з Мексики, Філіппін, Африки, Данії, Детройта і це нагадує мені сцену з фільму «Близькі знайомства третього виду», де Річард Дрейфус та інші шукачі пригод із невідомих для них причин опинились у центрі Вайомінґу, притягнуті космічним кораблем із прибульцями. Я захоплена їхньою мужністю. Ці люди на декілька тижнів покинули власні сім’ї і своє життя, щоб зануритись у мовчанку серед натовпу цілковитих незнайомців десь посеред Індії. Не всі на таке здатні.

Я люблю цих людей автоматично і без жодних умов. Я люблю навіть причеп. Я можу бачити крізь їхні неврози і розуміти, що вони просто панічно бояться того, з чим їм доведеться зустрітися, коли вони на тиждень пірнуть у свою мовчанку і медитацію. Я люблю того індійця, який накидається на мене гнівливо і доповідає, що в його кімнаті стоїть десятисантиметрова статуетка індійського бога Ґанеші, але їй бракує однієї ступні. Він розлючений, вважає це жахливим знаком і хоче, щоб цю статуетку негайно забрали геть — ідеально, якщо це зробить священик-брахман під час традиційної церемонії очищення. Я заспокоюю його і дослухаюсь до його злості, а потім посилаю свою дівчинку-приятельку Талсі в його кімнату і, поки він обідає, ми успішно позбуваємося тієї статуетки. Наступного дня я передаю йому записку, в якій висловлюю сподівання, що йому покращало після того, як ми забрали зламану статуетку і нагадую, що завжди до його послуг. Він винагороджує мене гігантською задоволеною усмішкою. Йому просто страшно. Француженка, в якої панічний напад через алергію на пшеницю, — їй теж страшно. Аргентинець, який вимагає особливої зустрічі з усім персоналом відділу хатха-йоги для консультації, як правильно сидіти під час медитації, щоб нога не боліла. Йому теж страшно. Їм усім страшно. Вони занурюються у власну тишу, пірнають глибоко у свій розум і душу. Навіть для досвідченого медитувальника не існує нічого незвіданішого за цю територію. З вами там може статися будь-що. Заняття веде чудова жінка-монахиня років п’ятдесяти. Кожен її жест і слово — це втілене співчуття, але їм все одно страшно, бо хоч би яка чула була монахиня, вона не може піти з ними туди, куди йдуть вони. Ніхто не може.

Коли ретрит уже розпочався, я отримала поштою листа від свого друга з Америки, який знімає фільми про дику природу для «National Geographic». Він розповів мені, що побував на званому обіді в готелі Вальдорф-Асторія у Нью-Йорку на честь клубу мандрівників. Неймовірно було перебувати біля таких надзвичайно хоробрих людей, кожен з яких безліч разів ризикував життям, щоб дослідити найвіддаленіші куточки світу, найнебезпечніші гірські хребти, каньйони, річки, океани, льодові пустелі та вулкани. Багатьом із них бракувало якоїсь частинки їх самих — пальців рук, ніг, носів, втрачених через акул, морози чи інші небезпеки.

Він писав: «Ти просто ніколи не бачила стільки сміливців одночасно в одному місці».

А я подумала: «Це ти, Майкі, нічого ще не бачив у своєму житті».

 

66

 

Основна тема ретриту і його мета — досягнути стану турії — химерного четвертого рівня свідомості. Протягом свого життя, стверджує йога, більшість із нас переміщаються в межах трьох рівнів — денна свідомість, сон і глибокий сон без сновидінь. Але існує також четвертий рівень. Він є свідком трьох попередніх. Це та інтегральна свідомість, що поєднує усі три рівні. Чиста свідомість, чистий розум, здатний, наприклад, переповісти вам зранку всі сновидіння, які ви бачили протягом ночі.

І хто за цим усім стежить? Хто завжди перебуває поза межами розумової активності, спостерігаючи за вашими думками? Це сам Бог, стверджують йоги. І якщо ви можете змістити себе у цей стан спостерігача, то можете перебувати з Богом весь час. Постійне усвідомлення і переживання Божої присутності може статися тільки на четвертому рівні людської свідомості, який зветься турія.

Ось як ви можете визначити, чи досягнули вже стану турії — наскільки тривалим є ваше переживання блаженства. Той, хто живе на рівні турії, вже не знає, що таке коливання настрою свого розуму, не боїться часу і не переживає через втрату. Чистий, прозорий, вільний, спокійний, бездиханний, безконечний, позбавлений еґо, невмирущий, постійний, вічний, ненароджений, незалежний, він перебуває у власній величі, — так описують упанішади, древні йогічні письмена, того, хто досягнув стану турії. Великі святі, великі гуру, великі пророки в історії людства — всі вони жили