Читати книгу - "Захоплення темного серця, Зоя Кіт"

Понеділок увірвався в офіс Шевчуків гамором і метушнею — телефони дзеленчали, голоси гуділи, а коридори кипіли шепотами й сміхом, що крутилися навколо однієї теми. Перший робочий день після вихідних, а весь офіс захлинався від захвату через заручини Максима й Олесі. Зоряна вийшла зі свого кабінету, щоб узяти документи з архіву, коли гул пліток ударив їй у вуха, як молот.

— Ти бачила той перстень? — прошелестів голос Олі, однієї з дизайнерок, що стояла біля кулера з кількома іншими, її очі сяяли. — Кажуть, діамант розміром із горіх!

— Та ну, Олеся така щаслива, — додала інша, її тон був теплим і радісним. — Учора в чаті скинула фото, усмішка до вух!

— Ага, — хихикнула Оля. — Максим красень, одразу видно, що закоханий. У них усе як у казці!

Зоряна зупинилася, її пальці стиснули папку так, що папір захрустів. Її очі спалахнули холодною злістю — ці дурні балачки про "щасливу Олесю" добивали її. Вона різко розвернулася до них, її голос гаркнув, розриваючи гомін.

— Та ви заткнетеся коли-небудь чи ні? — крикнула вона, її тон різав повітря, як лезо. — Цілий ранок тріщите про цю каблучку, ніби вам за це платять! Роботи повно, а ви тут язиками мелете! Ще раз почую — звільню всіх до біса, ясно?

Оля завмерла, її очі розширилися, інші відступили, тихо шепочучи між собою. Зоряна стиснула кулаки, її подих був важким — вона ненавиділа цей ажіотаж, ненавиділа їхню радість, ненавиділа себе за те, що це все ще коле. Її пальці тремтіли, коли вона розвернулася й пішла назад до кабінету, але всередині кипіло — вона не дасть їм зіпсувати їй день.

Ближче до обіду її покликали на завершальну зустріч — у великому залі, де керівники й дизайнери мали затвердити ескізи нової колекції. Зоряна зібрала папки й рушила туди, її кроки гупали впевнено, хоч у грудях гуділа буря. Вона штовхнула двері й завмерла на порозі — у кутку залу Максим стояв із Олесею, його рука обіймала її талію, а вона сміялася, притулившись до нього. Її пальці гралися з каблучкою на руці, блиск діаманта різав Зоряні очі. Її серце стиснулося, ніби хтось ударив у груди — вона хотіла вскочити, вчепитися в нього, вдарити її, рознести все до чортів. Але вона вдихнула, її губи скривилися в стервозній усмішці, і вона сіла на своє місце, стиснувши папки так, що кісточки побіліли.

Зустріч почалася — гомін наповнив зал, ескізи висіли на дошці, голоси сперечалися. Зоряна заговорила, її тон був холодним і різким.

— Цей крій — повна халтура, — сказала вона, вказавши на один аркуш, її голос рвав тишу. — Додайте асиметрію, інакше це ніхто не купить.

— Але ж мінімалізм… — почала Оля, її голос тремтів.

— Мені начхати на ваш мінімалізм, — відрізала Зоряна, її очі блиснули. — Робимо розкіш, а не барахло. Перероби.

Оля кивнула, а Зоряна кинула швидкий погляд на Максима й Олесю — він шепотів їй щось на вухо, її рука лежала на його плечі. Зоряна стиснула зуби, її нутрощі скрутило від болю, але вона тримала обличчя — холодне, непроникне. Зустріч тягнулася годину, ескізи допрацьовували, голоси гуділи, але вона чула лише власний пульс, що бився в скронях. Коли все затвердили, вона відкинулася на стільці, її пальці стискали край столу — вона вистояла, але всередині все горіло.

У кабінеті вона зачинила двері, відгородившись від гамору й тих радісних шепотів. Тиша впала, але біль від того, що вона побачила, гудів у грудях. Вона сіла за стіл, схопила телефон, її губи стиснулися в рішучій лінії. Відкрила чат зі Стасом і швидко набрала.

Зоряна: "Зустріч завтра. Восьма вечора, той самий бар. Будеш?"

Повідомлення полетіло, і вона відкинулася на спинку, її подих був нерівним, але в очах блиснула сила. Екран засвітився майже одразу — Стас відповів.

Стас: "Буду. До завтра."

Зоряна всміхнулася — гостро, з ноткою стервозності й тріумфу. Вона кинула телефон на стіл, її пальці стиснулися, коли вона глянула у вікно. Сутінки густішали, місто спалахувало вогнями, а її думки крутилися навколо завтра.