Читати книгу - "Вушко голки"

— Ось воно як... Ви маєте рацію, я сказав перший, — кивнув Портер.

— Мабуть, Абердин і був пунктом його призначення. Або ж після того, як ви його висадили, він попрямував на південь. Оскільки вам він сказав, що їде на північ, значить, у тому напрямку його шукати не варто.

— Так гадати можна довго, — зауважив Кінсайд.

— Довго, — посміхнувся Блоггс. — А ви казали йому, що ви суддя?

— Казав.

— Ось це вас і вберегло.

— Що ви маєте на увазі?

— Він зрозумів, що вас шукатимуть. Тому й не вбив.

— Господи Боже! — Портер зблід, наче до нього лише щойно дійшло, що він міг загинути від рук німецького шпигуна.

Двері знову відчинилися, і з-за них почулося:

— Я приніс те, що ви просили, і сподіваюся, що я, в біса, робив це не дарма!

Блоггс усміхнувся. Це точно керівник порту. Увійшов низенький чоловік із коротким сивим волоссям, великою люлькою в роті та мідними ґудзиками на блейзері.

— Заходьте, капітане, — привітав його Кінсайд. — Господи, вам не варто було виходити в таку зливу! Ви ж весь промокли!

— А бодай тебе чорти вхопили! — складно сказати, наскільки насправді капітан сердився. Скоріш за все, аніскілечки, адже інші чоловіки дивилися на нього вкрай приязно.

— Доброго ранку, капітане, — привітався Портер.

— Доброго ранку, ваша честь, — відповів той.

— Що там у вас?

Капітан зняв картуза й труснув ним, розбризкуючи довкола краплі.

— «Марії II» немає, — повідомив він. — Я бачив, як цей човен повернувся надвечір. Того дня він більше нікуди не повинен був виходити. А тепер «Марії II» немає.

— Хто власник?

— Тем Гафпенні. Я вже йому зателефонував. Він залишив човен на причалі й з того часу його не бачив.

— А що за човен? — спитав Блоггс.

— Невеличкий рибальський човен. Широкий. Шістдесят футів завдовжки. Мотор вбудований. Міцне судно. Не те щоб якийсь особливий — моряки тут недуже звертають увагу на модні тенденції, коли будують човни.

— У мене ще одне важливе запитання, — почав Блоггс. — Як ви гадаєте, міг той човен витримати в такий шторм?

Капітан обережно підніс сірника до люльки та за мить відповів:

— Якщо моряк вправний — міг. А може, і ні.

— Як думаєте, далеко він міг заплисти до початку шторму?

— Та ні. На декілька миль, не далі. «Марію II» лише надвечір пришвартували, так що недалеко.

Блоггс устав, походив навколо стільця і знову сів.

— То що, де ж він зараз?

— На дні морському той придурок — ось що я скажу, — дещо пихато мовив капітан.

Думка про можливу смерть Фабера не принесла Блоггсу полегшення. Це ніяк не довести. Від невдоволення в нього побіг якийсь свербіж поза шкірою. Блоггс неспокійно почухав підборіддя:

— Повірю, коли побачу.

— Не побачите.

— Не загадуйте наперед, — різко відповів Блоггс. — Мені треба інформація, а не песимістичні здогади.

Усі в кімнаті миттю згадали, що він тут старший за званням попри його молодий вік.

— Оцінімо всі можливості. Перша: Фабер поїхав з Абердина сушею, а хтось інший украв «Марію II». Якщо так, то агент наразі досяг місця призначення, але не може виїхати з країни через шторм; його вже шукають усі полісмени — поки що це все, що ми можемо припустити. Друга можливість: Фабер і досі в Абердині. Але ми його вже шукаємо, тож тут теж нічого більше не вдієш. Третя можливість: шпигун полишив Абердин морем. Оскільки ми всі вважаємо цю версію найбільш вірогідною, опрацюймо її детальніше. По-перше, він міг пересісти на якесь інше судно до початку шторму. Наприклад, на субмарину. Скоріш за все, у Фабера не було на це часу, але все-таки. По-друге, він міг знайти десь укриття, або ж його могло винести з уламками судна на якийсь острів чи мис. По-третє, він міг загинути. Якщо агент пересів на субмарину, то все, ми програли — тут нічим зарадити. Тому цей варіант не опрацьовуємо. Якщо Фабер десь знайшов прихисток, то рано чи пізно ми про це дізнаємося: знайдеться «Марія II» або ж уламки цього човна. Треба обшукувати берегову лінію, а як тільки погода трохи покращиться — роздивлятися море з літака. Якщо шпигун загинув, то ми все одно знайдемо залишки судна. Тобто в нас є три шляхи подальших дій: ми продовжуємо пошук, який почали, починаємо обшукувати берегову лінію на північ і на південь від Абердина та готуємося до повітряного огляду моря, як тільки погода покращиться.

Блоггс припинив своє ходіння, яке супроводжувала всю його промову, та оглянув присутніх:

— Коментарі, запитання чи пропозиції будуть?

Безсонна ніч давалася взнаки, але сплеск енергії Блоггса збудив офіцерів. Хтось почав зав'язувати шнурівки, хтось потирав руки, хтось одяг куртку — в усіх з'явилося бажання розпочати роботу. Запитань не було.

— Ну, тоді виграймо цю війну!

23

Фабер без сну лежав у ліжку. Його тілу конче був потрібен сон — навіть незважаючи на те, що він проспав увесь день. Мозок ніяк не міг заспокоїтися, прокручуючи безліч варіантів і сценаріїв. Щоправда, всі його думки були про жінок і домівку.

Тепер, коли перспектива втекти звідси стала такою близькою, його охопили до болю милі спогади про дім. У голові з'являлися дурнуваті думки про товсті німецькі сардельки (такі великі, що можна різати на шматочки), машини, які рухаються правою частиною вулиці, нормальні високі дерева. А особливо про рідну мову з її короткими точними словами, твердими приголосними, чистими голосними, з дієсловами в кінці речення — там, де вони й повинні бути, бо тільки так можна виразити точне значення та передати завершену думку.

Завершена думка в реченні нагадала про Ґертруду: її обличчя біля свого, розмазаний поцілунками макіяж, заплющені від задоволення очі, її щасливий погляд і стогін «Ja, Liebling, ja...»[44]

Це просто безглуздо. Він сім років жив на чужині монахом, а в неї там не було жодної причини на нього чекати. Мабуть, вона з тих пір мала вже з десяток таких чоловіків. Може, вона взагалі померла під обстрілами, або ж її вбили маніяки, бо її ніс був на півдюйма довший, ніж комусь там треба, або, може, її збила в темряві машина. Проте навіть якщо вона жива, вона й не згадає його. І вони, мабуть, ніколи не побачаться знову. Але