Читати книгу - "Остання справа , Ірина Айві"

Софія завмерла. Лише один подих, одне слово знищило її світ.

— Що? — прошепотіла вона, не впізнаючи свого голосу. — Це якась помилка… це… це наклеп!

— Справу вже розглядають компетентні органи, — втрутився представник КДКА. — А до того часу, на жаль, ви не маєте права виступати в суді. Прошу вас залишити свою справу іншому представнику або перенести слухання.

Софія дивилася на них, ніби через товсте скло. Її руки тремтіли, серце билося глухо й болісно. Все, до чого вона йшла — ночами, через сором, через безсоння, через приниження — все це раптом забрали одним підписом.

— Хто… подав цю скаргу? — спитала вона, намагаючись зібрати голос.

— Інформація конфіденційна до завершення перевірки, — прозвучала відповідь.

Але вона вже знала. В очах все потемніло. Її виставили, як ворога. Вікторія. І, можливо, Лариса. Вони не зупинилися.

Вийшовши з кабінету, Софія мовчки йшла коридором, наче привид. Люди дивились на неї, але тепер — по-іншому. З осудом. З сумнівом. І вона відчувала кожен цей погляд, як цвях у спину.