Читати книгу - "Проти моєї волі , Верона Дарк"

У своєму просторому, але наразі страшенно порожньому кабінеті Лоліта сиділа мовчки. Її погляд був прикований до нічного міста за вікном. Телефонний дзвінок розірвав тишу.

— Пані Лоліто… Сергія більше немає. Серцевий напад. Його не змогли врятувати…

Кров відступила від її обличчя. Вона обхопила руками голову, і тиша знову огорнула кімнату — вже інша, тягуча й порожня.

Хоч їхній шлюб був фіктивним, Сергій був її другом. Людиною, яка витягла її з темряви, повірила в неї тоді, коли вона сама вже не могла в це повірити. Він був першим, хто ніколи не вимагав нічого взамін.

Похорон пройшов тихо. Лише найближчі. Сльози капали з очей Лоліти не як вдови, а як людини, яка втратила одного з найщиріших друзів у своєму житті.

За кілька тижнів її викликали до нотаріуса. Юрист зачитав заповіт:

— Усе своє майно, рахунки, нерухомість — я, Сергій Коваленко, передаю своїй законній дружині Лоліті Коваленко та її синові, якого вважаю своїм…

У Лоліти наверталися сльози. Але ще більше — коли їй передали лист, написаний рукою Сергія.

> "Лоліто…
Якщо ти читаєш це, значить, мене вже нема. Але я не хочу, щоб ти плакала.
Ти зробила більше, ніж ти уявляєш. Ти була моїм прихистком, моїм спокоєм і моєю підтримкою.
Я завжди був вдячний за твою щирість, і навіть якщо ми не були справжнім подружжям — ти стала для мене справжньою родиною.
Бажаю тобі справжнього жіночого щастя.Нехай твоє серце пробаче все ,що було в минулому ...І знай — я завжди був за тебе, і завжди буду, хоч і вже з неба.
Обійми сина від мене.
З любов’ю, Сергій."

Лоліта довго сиділа з листом у руках. Серце стискалося.

— Ти був добрим, Сергію… Дуже добрим…

У цей момент вона не знала, що десь у тому ж місті хтось теж сидів наодинці й стискав у руках стару фотографію — він, хто нарешті дізнався правду. Адам.

І тепер, коли минуле нарешті відкрилось, доля готувала нову зустріч...