Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Вождь червоношкірих: Оповідання 📚 - Українською

Читати книгу - "Вождь червоношкірих: Оповідання"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вождь червоношкірих: Оповідання" автора О. Генрі. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Гумор. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 59 60 61 ... 119
Перейти на сторінку:
Раз чи два він промайнув десь оддалік, я бачив: стоїть, вирячивши очі на афіші, а рот у нього набитий льодяниками. Але близько він так і не підійшов.

Деякі з глядачів ризикнули поставити монету, але грати у шкаралупки без помічника — це все одно, що вудити без наживки. Я закрив гру, діставши лише сорок два долари прибутку, а розраховував я узяти у цих селюків принаймні двісті. До одинадцятої години я повернувся додому і пішов спати. Я говорив собі, що, мабуть, цирк став надто сильною приманкою для Руфа, що музика та інші спокуси так уразили його, що він забув про все інше. І я вирішив уранці прочитати йому хорошу нотацію про принципи нашої справи.

Ледве Морфей[248] прикував мої плечі до жорсткого матраца, як раптом я чую непристойні дикі крики, на кшталт тих, які видає дитина, що обжерлася зеленими яблуками. Я схоплююсь, відчиняю двері, кличу благородну вдову і, коли вона висовує голову, кажу:

— Місіс Піві, мем, будьте такі ласкаві, заткніть пельку вашому немовляті, щоб порядні люди могли спокійно спати.

— Сер, — відповідає вона. — Це не моє немовля. Це вищить свиня, яку години зо дві тому приніс до себе в кімнату ваш друг містер Татам. І якщо ви доводитеся їй дядьком чи двоюрідним братом, я була б надзвичайно задоволена, як би ви, шановний сер, самі заткнули їй пельку.

Я напнув якийсь одяг, необхідний у порядному товаристві, і пішов до Руфа в його кімнату. Руф був на ногах, у нього горіла лампа, він наливав у жерстяну сковорідку молоко для бурої, середнього віку, свині, іцо вищала.

— Що це таке, Руфе? — кажу я. — Ви знехтували своїми обов'язками і зірвали мені всю гру. І звідки у вас свиня? Чому свиня? Ви, здається, знову взялися за старе?

— Не сердьтесь, будь ласка, Джеффе, — говорить він. — Майте поблажливість до моєї слабкості. Ви знаєте, як я полюбляю свинокрадіжку. Це у мене в крові. А сьогодні, наче навмисне, трапилася така чудова нагода, що я ніяк не міг утриматись.

— Ну що ж! — говорю я. — Може, ви й справді хворі на клептосвинію[249]. І хто знає, можливо, коли ми виберемося зі смуги, де розводять свиней, ваша душа звернеться до якихось більш високих та прибуткових порушень закону. Я просто не можу зрозуміти, навіщо вам плямувати душу такою капосною, дурною, шкідливою, верескливою твариною?

— Уся річ у тім, — говорить він, — що ви, Джеффе, не відчуваєте симпатії до свиней. Ви не розумієте їх, а я розумію. Здається мені, ось ця — надзвичайно талановита і має дуже великий інтелект: щойно вона пройшлася кімнатою на задніх ногах.

— Гаразд, — кажу я. — Я іду спати. Якщо ваша мила свиня дійсно така премудра, накажіть їй, будьте ласкаві, щоб вона поводилася тихіше.

— Вона зголодніла, — говорить Руф. — Тепер вона засне, і більше ви її не почуєте.

Я завжди перед сніданком читаю газети, якщо тільки перебуваю в такому місці, де поблизу є друкарська машина або хоча б ручний друкарський верстат. Наступного дня я встав рано і знайшов біля парадних дверей «Лексингтонський листок», щойно принесений листоношею. Перше, що я побачив, було оголошення в два стовпці:

П'ЯТЬ ТИСЯЧ ДОЛАРІВ ВИНАГОРОДИ

Зазначену суму буде сплачено без жодних розпитувань тому, хто доставить назад — живою і неушкодженою — знамениту вчену свиню на ймення Беппо, зниклу або вкрадену вчора ввечері з цирку братів Бінклі.

Дж. Б. Теплі, управитель цирку.

Я акуратно склав газету, поклав її до внутрішньої кишені і пішов до Руфа. Він був майже одягнений і годував свиню залишками молока та яблучною шкіркою.

— Добридень, добридень, доброго ранку вам усім! — сказав я задушевно й ласкаво. — Так ми вже встали? І свинка снідає? Що ви думаєте з нею робити, мій друже?

— Я упакую її в кошик, — говорить Руф, — і надішлю до мами в Маунт-Небо. Хай розважає її, поки я не повернусь.

— Гарна свинка! — кажу я і лоскочу їй спину.

— А вчора ви лаяли її найгіршими словами, — говорить Руф.

— Так, — говорю я, — але сьогодні, у вранішньому світлі, вона набагато краща. Я, розумієте, виріс на фермі і дуже полюбляю свиней. Але я завжди лягав спати із заходом сонця і не бачив жодної свині при світлі лампи. Ось що я зроблю, Руфе: я дам вам за цю свиню десять доларів.

— Я не хотів би продавати цю свинку! — говорить він. — Іншу я, либонь, і продав би, але цю — ні.

— Чому ж не цю? — запитую я і починаю побоюватись, що він уже здогадався, у чому річ.

— Тому, — говорить він, — що це був найкращий подвиг усього мого життя. Ніхто інший не міг би вчинити такого подвигу. Якщо колись у мене будуть діти, якщо я матиму сімейне вогнище, то сяду коло нього і розповідатиму їм, як їхній татусь викрав свиню з переповненого публікою цирку. А може, і внукам розкажу. То ж бо вони пишатимуться. Справа була така: там стояли два з'єднані один з одним намети. Свиня лежала на помості, прив'язана маленьким ланцюжком. У другому наметі я бачив велетня і жінку, усю вкриту патлатим сивим волоссям. Я взяв свиню і вибрався поповзом з-під полотна. Вона була тихіша за мишеня: хоч би вискнула. Я сунув її під піджак і пройшов повз цілу сотню людей, доки не вийшов на темну вулицю. Навряд чи я продам цю свиню, Джеффе. Я хочу, щоб мама зберегла її, тоді у мене буде свідок мого знаменитого діла.

— Свиня не проживе стільки років, — кажу я, — вона здохне раніше, ніж ви почнете своє старече базікання коло каміна. Вашим онукам доведеться повірити вам на слово. Я даю вам за неї сто доларів.

Руф здивовано глянув на мене.

— Свиня не може мати для вас такої великої цінності, — сказав він. — Навіщо вона вам?

— Розумієте, — сказав я з тонкою усмішкою, — з першого погляду важко припустити в мені темперамент художника, а між тим у мене є художня жилка. Я збираю колекцію. Колекцію всіляких свиней. Я об'їздив світ у пошуках видатних та рідкісних свиней. У долині Уобаша в мене є спеціальне свиняче ранчо, де зібрані представники найцінніших порід — від мериносів до польсько-китайських[250]. Ця свиня здається мені дуже породистою, Руфе. Я гадаю, це справжній беркшир. От чому я хочу її придбати.

— Звичайно, я радий зробити вам послугу, але в мене теж є художня жилка, — відповідає Руф. — Про мене, якщо людина може викрасти свиню краще, ніж будь-яка інша

1 ... 59 60 61 ... 119
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вождь червоношкірих: Оповідання», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вождь червоношкірих: Оповідання"