Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників 📚 - Українською

Читати книгу - "Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників" автора Автор невідомий - Народні казки. Жанр книги: 💛 Інше / 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 59 60 61 ... 72
Перейти на сторінку:
бо в цьому домі не сміє бути більше одної душі.

— Я не боюся — в мене кріс.

— Поганин — бездушник, такого куля не бере!

— А в чому його сила?

— Я не знаю.

— Ти дізнайся. Я буду чекати…

Хлопець пішов, а дівчина думає, як вивідати в поганина його таємницю?

Коли дідо вернувся додому, вона запитала:

— Скажи, у чому твоя сила?

— У вінику! — зареготав поганин. — Як у старої відьми.

Другого дня дівчина обклала віник золотом. Поганин здивувався:

— Що то, принцесо?

— Твоя сила.

Поганин так зареготав, що аж гора затряслася.

— Моя сила схована в печі.

Коли він пішов з дому, дівчина все золото висипала в жар. Поганин вернувся, а вона показує у піч.

— Що ти наробила! — розсердився дідо.

— Я твою силу так честую.

— Ти дурна! Моя сила таїться у тому, що я маю серце бугая!

Так у гніві він не спам’ятався, як виказав свою таємницю. А тоді вчинився бугаєм. Нараз люто заревів і вибіг за браму. Син вояка нічого не знав, що то є поганин, і не ховався перед ним. Бугай накинувся на хлопця. Той вистрелив. Бугай упав мертвим.

А дівчина вибігла з гори:

— Ой, то був поганин. Він може ожити. Треба його швидко порубати.

Бугая порубали, м’ясо склали у залізну бочку і аж так пустилися в дорогу.

Але куди вихід з підземного царства? Дорогою хлопець зайшов до тих відьом, що перед тим назвалися сестрами. І вони порадили:

— Звідси можна вийти через широку воду. Там побачиш човен, на якому плаває один старий беркут.

— А що то за беркут? — налякався хлопець.

— Той, котрого вбили в наземному світі. Тепер живе в підземному царстві, але літати тут не може. Возиться в човні.

— Як же мені з беркутом домовитися? — зажурився хлопець.

— А ти не журися, — сказали йому відьми. — Коли в того беркута стріляли, то він бачив двох. Тому не смій сідати у човен разом з дівкою, бо він вас потопить. Пусти наперед дівчину, а сам почекай.

Так воно й було. Вояків син переправив дівчину, а потому сів у човна сам. Але беркут, як побачив кріса, нараз кинувся убік. Човен перевернувся, хлопець почав тонути. А його кріс уже пішов на дно. В ту ж хвилину беркут відчув крила. Він схопив у пазурі того, що потопав, і вилетів у наземний світ…

Там леґеня вже чекала дівчина.

Та надійшла дуже темна хмара, полив огняний дощ. Беркут злетів і простер над ними свої широкі крила. Захоронив молодят від смерті, але сам згорів.

І нараз роз’яснилося. Тоді дівчина згадала, що вона з такого і такого царства — її з царського двору поніс лихий вітер. Дібралися вони до царя, а там дуже зраділи і дівчині, і хлопцеві. Справили їм велике весілля. Син старого вояка почав царювати, і всім жилося добре. А ще кажуть, що молодий цар заборонив у цілій країні стріляти в орлів-беркутів.

Побратим ватага зелених гір

Дьорка називали в селі каліцуном, бо в дідичевім лісі на нього впала підтята смерека і поламала йому ноги. Вкалічів неборака. Якось приповз до пана і каже:

— Ади, паночку, моя біда без дощу росте — ноги стали як чужі. Дай мені якусь іншу службу, аби міг навсидячки робити.

Та милосердя в пана, як у лисого волосся.

— У мене є кому пір’я дерти. Шукай собі іншого ґазду.

— Де мені шукати? Хоч їх дідько усюди насіяв, але я не годен до них доповзти. До мужикової біди доріг багато, а від біди — і стежки не видно.

Помахав Дьорко головою, зціпив зуби й подався додому. Вдома п’ятеро дітей, а хліба — ні кусня. Жити стало тяжко: каменя не вгризеш і дітей не виженеш із хати за ворота. А голод — псові рідний брат.

Дьорко покликав старшого сина.

— Назбирай, Васильку, яблук і понеси до пана — може, щось нам за них дасть. Злидні встиду не знають.

Василько назбирав яблук й — до панського двору. Дідич шпацірував з гістьми перед будинком. Хлопчик поклонився.

— Ади, ненько послали вам, пане, подарунок.

Дідич узяв яблука, почастував гостей і промовив згорда:

— О, видите, видите, як мене люблять сільські мужики? Щоднини мені дарунки приносять!

— Ви їх теж дуже любите?

— Го-го, ще й як! Як ся має твій ненько, хлопче? — спитав Василька.

— Як розбитий горнець. Лежать на печі…

— Спочивають?

— Ні. Не можуть ходити, бо тоді, як ще робили в лісі, то смерека їм ноги поламала. Сидимо тепер голодні, а мама сердяться й кричать: «Що вам зварю? Нате, їжте мене…»

Пан почервонів. Він такий скупий, що не дав би чоловікові соломи на перевесло, але перед гістьми дістав з кишені крейцера і простягнув хлопцеві:

— Йди собі, малий брехуне, — промовив невдоволено.

Василько поніс крейцера додому. Мати купила кукурудзяної муки й зварила чиру. Смачно повечеряли.

Та невдовзі голод припік знову. Дьорко сказав:

— Назбирай, Васильку, грушок і понеси панові. Може, за них щось дасть.

Хлопчак назбирав грушок і поніс до дідича. Той сидів з гістьми на ґанку. Василько дав панові грушки.

— Ненько сказали, щоб я вам поніс оцей подарунок.

Дідич посміхнувся, почастував грушками гостей і почав хвалитися:

— Мужики про мене пам’ятають. Щоднини — дарунки…

— Ви для них, як рідний тато.

— Аякже, го-го… А як ся має ненько? — спитав хлопця.

— Лежить на печі, бо ваша смерека їм ноги поламала. Сказали, що вже будуть умирати, бо пухнуть від голоду.

Дідича аж пересіпнуло.

У пса легше випросити кістку, ніж у нього крейцера. Але й цього разу засунув руку в кишеню і дав хлопчакові мідного гроша.

— Ну й сміхованець ти, Васильку! Йди вже, йди…

Хлопчик побіг. За того гроша мати знов купила кукурудзяної муки, наварила чиру.

Минали ще дні. Голод визирав усім з очей. Дьорко сказав синові:

— Піди, Васильку, до Пруту, налови риби та й понеси панові. Може, ще дасть крейцера.

Син півднини вистояв у холодній воді і наловив повний кошик риби. Пішов з нею до панського двору. Дідич з порогу позирав, як працюють слуги.

Василько поклонився:

— Ненько сказали…

Пан почервонів.

— Якого дідька швендяєш тут? Нащо мені ваших грушок та яблук? Шуруй, жебраче, звідси, щоб і запаху твого тут не було, бо випущу пса.

Як почув Василько про панського пса, то так тікав, аж п’яти губив. Далеко став, відхекався й пішов плачучи додому.

Коло високої гори, ніби з-під землі, виринув старезний дід. Взяв його на руки.

— Чого сумний, леґеню? — спитав.

— Та як не сумувати, коли

1 ... 59 60 61 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників"