Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Червоний 📚 - Українською

Читати книгу - "Червоний"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Червоний" автора Андрій Анатолійович Кокотюха. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 59 60 61 ... 73
Перейти на сторінку:
таки не стримався Червоний — показав пальцем на моє лушпиння, — ми перед початком робочого дня отримали урочисте привітання від громадянина Абрамова. І працювали на чотири години менше, бо він так вирішив. А я не хочу, аби подібні речі вирішував він.

— Майор Абрамов — начальник табору, — бовкнув я, не знаходячи інших слів.

— Правильно, — погодився із очевидним Червоний. — Ось тільки, крім нього, є ще конституція. Нехай її затвердив ваш Сталін. Але навіть Сталін у своїх промовах та статтях постійно наголошує на торжестві конституційних норм у радянській країні.

— До чого тут...

— До того! — за своєю звичкою перервав мене Червоний, далі заговорив уже спокійніше: — До того, Гуров, до того. Конституція гарантує громадянам право на відпочинок. Я не хочу вдаватися в подробиці того, чим ми, ув’язнені, відрізняємося від тих, хто ще не сидить за колючим дротом. Звісно, наші права суттєво обмежені. Але вихідний навіть такі люди, як ми, мусять мати.

Не повірите — після тих слів я навіть забув про їжу. Справді — на моїй пам’яті ніхто з зеків жодного разу навіть не намагався запитати, чи належить нам вихідний день і скільки їх для нас передбачено. Відлік чергового тижня ми починали від дня, коли нас повертали з роботи раніше, — так у таборі проходила неділя. Офіційно нам оголошували вихідний день після повідомлення про капітуляцію німецьких військ22. Ще коли репродуктор голосом Левітана повідомив про розгром японців23. Здається, один вільний від робіт день нам дали, коли проходили перші після війни вибори...24 Ще Новий рік, але тут точно не скажу, точно не завжди відпочивали. Ну, а на Перше травня та Сьоме листопада — на офіційні радянські свята — ми працювали неповні дні. Словом, Червоний таки змусив задуматися.

А він вів далі, не даючи мені навіть переварити почуте:

— Про конституцію забудьмо, без толку однаково. Є більш цікаві нам тут речі.

— Наприклад?

— Поговори зі своїм жидом, — Данило кивнув у бік доцента Шліхта. — Ти ж із ним наче дружиш?

— Ніби... Розумний чоловік...

— Тут інших не тримають. Жиди — взагалі не дурна нація, он як світ дибки поставили в сімнадцятому році. — Він натякав на те, що керівники пролетарської революції були переважно євреями, і чомусь саме цими розмовами Червоний проїв мені в лікарні всю печінку. — Я тут поговорив із ним. Цікаві речі говорить.

— Тобто?

— Існують, виявляється, якісь табірні положення. Він, звичайно, їх не читав. Але я Шліхту твоєму вірю...

— Не мій він взагалі-то... Просто теж із Ленінграда...

Червоний відмахнувся — він уже чимось захопився.

— Згідно з цими положеннями, Гуров, в’язень виправного табору має право на цілодобовий вихідний раз на десять днів, — тут Данило багатозначно підніс палець догори. — Чув щось про таке?

Я знизав плечима, тоді мотнув головою.

— О! — Червоний тепер націлив палець на мене. — Але, як каже жид, існує конфлікт між цим положенням і виробничим планом. Табір має план, у нашому випадку — це видобуток вугілля. Якщо в’язні за законом матимуть навіть один вихідний на місяць, виконання цього плану постане під загрозою. За що по шапці дістане керівництво табору. — Побачивши, що я уважно слухаю і все це для мене — справді новина, бандерівець не стримав звичної вже для мене переможної усмішки. — Це все розказав мені Шліхт. Вони такі люди — звідкись знають усе. Не лише про такі речі, як вихідний.

— Шліхт — нормувальник...

— Правильно. Він і пояснив: теоретично, це він так сказав, в’язні можуть мати вихідний, якщо увесь табір — увесь, Гуров, — перекриє, це знову Шліхт сказав, якусь там верхню планку квартального виробітку.

— Тобто, — уточнив я, — для того, щоб мати право на добу відпочинку, вся зона повинна виконати план раніше встановленого терміну?

— А бажано ще й перевиконати, — кивнув Червоний. — Ось тільки норми ці постійно збільшуються. Та й про план ми знаємо лише кілька основних речей. — Він загнув указівний палець. — План треба виконувати. — Загнув середній палець. — План треба перевиконувати. — Загнув великий палець, поклавши його між вказівним та середнім, — вийшла дуля. — План ми не виконали.

Оскільки, як пояснив мені твій Шліхт, з Москви регулярно спускають різні норми, тут, у таборі, в них плутаються. Результат: нас просто ганяють на роботи. Якщо ми здохнемо, нас одразу ж замінять іншими. Не існує плану, який можна виконати чи навіть перевиконати, заробивши собі на вихідний. Ти зрозумів, Гуров, у чому пастка?

Я знову знизав плечима.

— У нас буде вихідний не тоді, коли це належить, а тоді, коли цього захоче начальство, — терпляче, мов маленькій нерозумній дитині, пояснив мені Червоний. — Це порушення конституції, Вікторе.

— Пиши в Кремль, — вирвалося в мене.

Червоний схилив голову набік. Потім постукав скривленим пальцем себе по центру лоба. Нарешті покрутив цим самим пальцем біля скроні. Підвівся і перед тим, як іти, кинув ніби між іншим фразу, глибинну суть якої я зрозумів за кілька тижнів:

— У Кремлі не читають, друже Гуров. Інакші є способи.

9

Кілька наступних днів у житті особового табору номер шість нічого не відбувалося. Я навіть встиг забути про розмову з Червоним: мало хто вихідного собі хоче. Звичайні собі зеківські мрії, нашому братові тільки мріяти й залишається — навіть снів багато хто давно не бачив...

Та раптом, коли шахтарська бригада повернулася черговий раз із копальні, до мене поспішив незвично збуджений Шліхт. Для чогось сторожко озираючись, колишній доцент заговорив, точніше зашепотів, ніби збираючись втягнути мене в якусь таємну змову чи навпаки — повідомити про неї:

— Вітюшо, я не розумію цих людей. Тобто зовсім їх не розумію?

— Ви про кого, Ісаковичу?

— Ці, з України... Націоналісти. — Через те, що бандерівці запросто, без очевидної злоби, швидше за звичкою, називали його «жидом», Шліхт ставився до них насторожено: — Вітюшо, вони стахановці! Не розумію, для чого їм це треба, але вони справді стахановці!

— І тепер не дійшло...

— Що тут не зрозуміло, Вітюшо! — Тепер у голосі колишнього доцента вчулися нотки роздратування, наче він висловлювався чітко, а його однаково не хотіли розуміти: — Уже кілька днів їхня бригада посилено працює! Або їх хтось підгодовує тут, Вітюшо, або я не знаю... Ці люди двожильні, семижильні, та головне — для чого вони це роблять?

— Ісаковичу, — зітхнув я. — Почніть від самого

1 ... 59 60 61 ... 73
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Червоний», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Червоний"