Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Дарксіті 📚 - Українською

Читати книгу - "Дарксіті"

176
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дарксіті" автора Остап Соколюк. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 59 60 61 ... 63
Перейти на сторінку:

— Хіба я міг вчинити по-іншому? Я повинен відстоювати свої позиції. Інакше перестали би боятись.

— Ти міг не убивати всіх. У будь-якому випадку, тебе просто обіграли. Це брат Мальдіні все підлаштував.

— Але ж він покінчив життям? — Драк аж шарпнувся.

— Ні. Хто дивився тіло? Хто його опізнав? Це довга історія. Але суть — тебе обіграли. Пожертвували пішака і дали мат королю.

— Я так і знав! Відчув це… Та було уже пізно.

— Драк, справа навіть не у цьому.

Я смачно відпив віскі із пляшки, дивлячись на вогонь у каміні. По-справжньому розкішна і стильна обстановка!

— Ти думав, що створив ідеальну структуру. Але у цьому й була твоя головна помилка: ідеальних структур не буває. Досконалість у недосконалості. У сім’ї завжди повинна бути паршива вівця. У грі — помилки. Найкращі оступаються. І Боги — вони не ідеальні.

Якусь мить Драк мовчав.

— Я знав цю легенду. Про сплячих Богів. Скільки ви уже граєте у цю гру?

— Бардо його знає, — хмикнув я.

— Я думав, що чорний бог — я. Постійно собі це повторяв.

— Тоді б ти прокинувся і програв. Суть якраз у тому, що ми забули про те, що Боги. Ми всі живемо звичайним людським життям, а Міфос нас будить. Допоки не залишиться один.

— І що тоді станеться?

— Переможець придумає нову гру. А це — найкрутіше, що може бути, розумієш? Придумати гру для інших богів. І тому, я відкрию тобі велику таємницю, є такий нюанс — переможець хоче перемогти у наступній грі також, але не може — тому що він стає ведучим.

— А може я все таки Бог? І коли ти мене зараз уб’єш — я прокинусь?

— Якщо б Бог обов’язково прокидався після смерті його людини, то це було би надто просто для Міфоса.

— А що тоді стається? Коли помирає людина?

Я поглянув на Драка, і він раптом закричав.

— Знаєш, я тут вигадав класний спосіб убивати. Це така собі метафора мого основного послання. Про втручання.

Кістки всередині Драка почали ламатись, але шкіра не тріскала. Ні краплі крові — просто смертельна внутрішня трансформація. Найцікавіше дивитись на обличчя, як воно деформується і… уже за кілька секунд Містер Драк — гроза всього Дарксіті — сконав у страшних муках, перетворившись на аморфну масу.

А я жбурнув пляшку віскі у камін, обернувся і зустрівся поглядом із Бардо. Він був злющим!

Від Кален

— Алло, можна замовити таксі?

Моя рука так тремтить, що заледве тримає мобільний телефон.

— Так. Кажіть адресу.

Стривожено зиркнувши на Тіну, я назвала вулицю і номер. Диспетчер пообіцяла передзвонити і розмова припинилась. На що я очікувала? Для чого мені таксі? Просто, так сказав Раґнар, котрий перетворився у моїй уяві у величного Бога…

Тіна лежала на ліжку і спокійно спала, а у мої голові пульсували події останніх годин. Все так швидко… Завжди все так швидко відбувається. І потім ти забуваєш цілі роки із життя, але добре пам’ятаєш кілька годин. І виходить, що погані спогади завжди перемагають, хіба ні?


Хіба ні?


— Кален, Кален…

У безмовності завібрував телефон. Я прошепотіла «алло». Диспетчер повідомила, що авто подане. Я одяглась, зачинила квартиру і вийшла. Надворі було дуже холодно. Перші приморозки листопаду. Насувалась безжалісна зима.

Я йшла до машини, опустивши голову. Куди? Для чого? Нащо?

Відчинила задні дверцята і сіла.

— Доброго вечора.

По шкірі побігли мурашки. Я підвела очі і побачила… вкотре побачила те, у що не могла повірити. Хоча… для мене Пол ніколи не помирав!

— Доброго, — мимоволі посміхнулась.

На передньому сидінні, за кермом, сидів Пол. Такий, яким я його зустріла вперше. Але, Господи, яким же рідним він був зараз! Яким неймовірно прекрасним він був.

— Куди їдемо? — запитав чоловік, і я розгублено розкрила рота — він не впізнав мене!

Як?

— Пол? — невпевнено запитала я.

— Так, — він здивовано поглянув на мене. — А ми знайомі?

— Припини. Я не хочу грати у цю гру.

Благаю!

1 ... 59 60 61 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дарксіті», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дарксіті"