Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Танець білої тополі 📚 - Українською

Читати книгу - "Танець білої тополі"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Танець білої тополі" автора Надія Павлівна Гуменюк. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 59 60 61 ... 80
Перейти на сторінку:
з нижнього боку нагадує срібло. Коли вітер гойдає гілки, листя переливається. Це неймовірно гарно, просто дивовижно.

– Значить, не випадково я вибрав саме це дерево. Наше кохання буде таким же високим, довгим, міцним і гарним.

– Левчику, наше кохання і так найвище за всі дерева, які ростуть у лісі й у селі. Ні, найвище за всі-всі дерева, які є у світі! – пригорнулася до нього Вишенька. – Дай йому, Боже, ще й довгого віку. Ми будемо вже старенькими, коли наше дерево виросте. Уявляєш, майже сорок метрів ось тут, над горою! Це ж аж до самого неба!

– Отож-бо! – усміхнувся Левко. – Тут наше дерево буде найближче до неба.

– І колись, коли нам того дуже-дуже захочеться, ми скинемо взуття, виліземо на самий вершечок своєї білої тополі, а тоді – хоп, і підемо босими ногами по Чумацькому Шляху. Бачиш, як він яскраво сяє, підморгує нам, ніби запрошує: «Приходьте, я вам зорями дорогу вистелю»?

– Бачу, кохана. Але давай ще трохи тут побудемо.

– А й справді, підемо колись. А зараз… Ми з тобою ще й по земних шляхах не находилися, – зітхнула Вишеслава. – Ось закінчиться війна, заберуться з села чужаки, і ми повернемося у свій будинок, не в малий, а у великий, – відремонтуємо його, накриємо черепицею і будемо жити, як усі люди, любити одне одного, дітей ростити. Недаремно ж саме на цьому будинку лелеки поселилися.

Тополька хутко пішла у ріст. Якось місячної травневої ночі Вишенька і Левко вийшли на гору і завмерли зачудовані: їхня тополька танцювала. Під поривами вітру, абсолютно не захищена від нього, вона змахувала тоненькими гілочками, її листя тремтіло і під місячним сяйвом переливалося живим сріблом. Здавалося, що це справді танцює юна дівчина.

– Зараз вона запросить тебе на білий танець, – сказала Вишенька.

– Здається, їй не до мене, вона вибрала вітер, – засміявся Левко.

– Тоді тебе запрошую я! – поклала йому руки на плечі Вишенька. – Чуєш, як звучить вальс Шопена?

– Я не вмію танцювати вальс, – поцілував обидві долоньки на своїх плечах Левко.

– Вальс не треба вчитися танцювати. Його танцюють усі – дерева, квіти, трави, лелеки, лебеді, голуби, люди… Кожен по-своєму. Заплющ очі і слухай серце. Це буде тільки наш танець. Ми назвемо його… Як же ми його назвемо? О! Танець білої тополі.

Навколо гори залягла темінь. У темені з усіх боків чигала смертельна небезпека. А вони на горі танцювали.

На початку літа в саду Вишнецьких зарум’янилися трускавки. Левко чекав, коли вони повністю достигнуть, щоб зібрати для Вишеньки. Але сільські хлопчаки вибрали їх першими. Вони занадилися у маєток і обривали все підряд – полуниці, малину, ранні черешні і недостиглі яблука. Ночами Левко і Вишенька спостерігали за загравами – десь на сусідніх селах, за лісами. Заграви супроводжувалися віддаленими вибухами. Він відправляв Вишеньку в підземелля, а сам ішов на узлісся, щоб зібрати для неї ягід. Вона дивувалася, як він їх знаходить. Сама ніколи не збирала у лісі ні трускавок, ні чорниць, ні лохин – це робила Мар’яна або ж за винагороду приносив на кухню хтось із сільських жінок. А Левко знаходив ягідні місця, та ще й посеред ночі. Він радів, що може догодити своїй ласунці.

Під час однієї з таких вилазок Левко підійшов до заповітного прадуба. Може, є якесь послання від Юстина Савоша? Тільки простягнув руку до дупла, як хтось схопив за плече. Озирнувся – односелець, Микола Якимець, побратим Юстинів. Виявляється, саме він і був зв’язковим, приносив і забирав грипси. Передав на словах прохання від Савоша: дуже потрібна людина, яка б могла виготовляти листівки. Ось текст. Поки що можна понаписувати від руки – скільки вдасться. Але краще було б надрукувати. Чи не прихопив Левко з хати-читальні друкарську машинку? Він точно знає, що вона там була.

Чого-чого, але машинки Левко не забрав. Навіть не думав, що вона може пригодитися у його підземній домі. Згадав, що колись, коли вибирав книжки, бачив машинку в бібліотеці Вишнецьких. Якщо її перенесли з усіма іншими речами до малого будинку і вона збереглася…

Виявилося, що перенесли. Тепер вони з Вишенькою мали роботу. Вишенька навіть взялася робити малюнки до листівок. На кожній малювала тризуб і гілочку калини.

* * *

Того липневого світанку Левко прокрадався від лісу до гори і побачив, що село не спить. Біля управи метушилися поліцаї, щось поспіхом закидали у кузов вантажівки, диркотіли мотоцикли, як перед кінцем світу, десь на віддаленому кутку, здається, на Пігунівці, горіла хата, з іншого боку села – ще одна. Подумав, що знову облава. Але коли вгледів потік транспорту, що рухався у бік траси, зрозумів: німці втікають із села. Нарешті! Нарешті!!!

Цілий день село мовчало: зачаїлося і насторожено визирало з-за тинів. Люди не виходили на городи, що стікали бур’янами, не виганяли корів на пашу, навіть біля криниць не брязкотіли відрами. Наступного дня все стало на свої місця: ожили двори, замайоріли білими перкальовими хустинками городи, замукала дорогою від вигону до узлісся череда.

Левко і Вишеслава пішли до маєтку. Вперше за стільки часу – посеред білого дня. На віддаленій алеї зупинилися.

Від великого будинку чути було чоловічі голоси, стукіт молотків, тріск сухого дерева – ніби хтось поспішно відривав обгорілі віконниці. Левко розсердився: не встигли німці п’ятами накивати, як свої за мародерство взялися. Наказав Вишеньці присісти на веранді біля малого будинку, а сам вирушив на розбірки до непроханих гостей. Заховався за густими заростями геть здичавілого за війну ясмину, щоб розгледіти, хто ж це так нахабно намагається вибити цеглу зі стіни і вийняти віконні рами.

Він зразу ж упізнав їх – найближчий

1 ... 59 60 61 ... 80
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Танець білої тополі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Танець білої тополі"