Читати книгу - "Кресова книга справедливих"

Станіслава Палька, згадуючи роки війни у своєму селі й околицях, підкреслює згідне співжиття обох національностей. «Українські родини допомагали полякам навіть тоді, коли в околицях з’являлися відділи націоналістів. Остерігали й попереджували перед запланованими нападами та надавали заховання у своїх хатах. [...] На початку весни 1942 року (точних дат не спосіб навести) моя мама, тітка й дідусь були остережені про планований напад бандерівців. Водночас родина Василя Шеремети запросила нас до себе на нічліг. Ми спали на підлозі на забраній з хати постелі. [...] Терор націоналістів спричинив те, що поляки мусили користуватися українською мовою, щоб не привертати до себе їхню увагу. [...] У дитячі ігри я бавилася разом з дітьми нашого знайомого лісничого Боровського, українця, дружина якого була полькою. Незабаром їхня допомога виявилася нам дуже потрібною. У квітні 1943 року (було дуже холодно) мешканець Пленикова, українець (прізвища я не пам’ятаю), повідомив дідуся про черговий напад на поляків у визначену ніч. Цього разу ми подалися до лісничого Боровського [...] Ми втекли до ближнього лісу і звідти зранку повернулися до будинку лісничого. Від садиби лісничого залишився тільки попіл».

Джерело: S. Palka, Byłam świadkiem, „Na Rubieży” 2002, № 59, с. 31–32.

Чемеринці, ґміна Дунаїв – польсько-українське село, яке налічувало понад 2800 мешканців.

У 1944 році від рук бандерівців загинуло близько 100 поляків. Болеслав Сенкевич, власник млина, у грудні 1943 року був важко поранений бандерівцями. Описуючи напад на Чемеринці, скоєний 18 лютого 1944 року, він вимінює ситуації, коли українці ставали на захист поляків. «Мої сестри з двійкою дітей змогли втекти через річку і сховатися в сусідки-українки, Параньки Форись. Потім бандерівці подалися до дому Чака Юзефа і його застрелили. Застрелили також Стефана Росицького, який перебував у Чака. На їх захист став українець Павло Петрик, якого важко підстрелили в живіт. Перевезений до лікарні в Перемишлянах, поранений українець був прооперований і за якийсь час видужав. [...] Іншим разом, на подвір’ї українки Ірини Хрусцельової було вбито дочку коваля, Станіславу Вільк. Хрусцельова взяла Станіславу в обійми й кричала: „Не дам, не дам”. І обидві були вбиті».

Джерело: B. Sienkiewicz, ps. „Żuraw”, Byłem świadkiem, „Na Rubieży” 2002, № 59, с. 16–17.

Батиїв, ґміна Ляшків – село зі значною перевагою українського населення над польським, яке налічувало понад 400 мешканців.

У лютому 1944 року у Підбатиєві, польсько-українському присілку Батиєва, за надавання допомоги полякам бандерівцями були вбиті 16-річний українець Василь Маслюк та його мати.

У квітні 1944 року польські мешканці Батиєва були остережені місцевими українцями про небезпеку, яка їм загрожувала з боку УПА. Більшість з них сховалися в Радехові; сім осіб, які залишилися в селі, було вбито.

Джерело: H. Komański, Powiat Radziechów, cz. 5, „Na Rubieży” 2002, № 63, с. 26.

Кустин, ґміна Ляшків – село зі значною перевагою українського населення над польським, яке налічувало понад 800 мешканців.

У грудні 1944 року від рук бандерівців загинув українець Грицько Шевчук – за дії в обороні поляків.

Джерело: H. Komański, Powiat Radziechów, ч. 5, „Na Rubieży” 2002, № 63, с. 26.

Новий Витків, ґміна Новий Витків – село, населене понад 2100 особами – євреями (до 1942 р.), українцями й поляками.

У першій половині 1944 року від рук УПА загинуло близько 40 поляків. Місцевий парафіяльний костел був пограбований і підпалений. Українець Лука Білоус забрав з костелу та сховав ікону Матері Божої Утішительки. Він про це повідомив настоятеля костелу, священика Тадеуша Пилавського. Взимку 1945 року священик Пилавський, у жіночому вбранні, за допомогою довіреного українця, таємно вивіз ікону до західної Польщі (зараз вона знаходиться в костелі в м. Олава).

Джерело: H. Komański, Powiat Radziechów, ч. 5, „Na Rubieży” 2002, № 63, с. 33.

Павлів, ґміна Холоїв (зараз Вузлове) – село з перевагою українського населення над польським, яке налічувало понад 1600 мешканців.

Антоні Ґжещук, подібно як і багато інших свідків подій на Кресах, підкреслює, що до війни і в її перший період поляки й українці один з одним жили у злагоді. «У 1943 році з Волині напливали фатальні звістки і було видно заграви далеких пожеж. Говорилося про вбивства поляків, скоєні бандерівцями, УПА і українськими шовіністами. У нашому селі українське населення поділилося. Деякі українці, наші сусіди, особливо старші за віком, остерігали нас про плановані напади. Деякі в себе ночували польські родини».

Уночі з 1 на 2 квітня 1944 року члени УПА вбили понад 30 поляків. «Моя родина за дві ночі після цього нападу, – згадує Юзеф Куснежевський, – приховувалася в нашого знайомого сусіда-українця, він звався Занчук, і завдяки цьому ми вціліли, бо наступної ночі наша хата була оточена 8-особовою групою бандерівців, які вломилися до неї, і не знайшовши нікого, відійшли. Ми це бачили з нашої криївки. У цій ситуації, через два дні перебування, наш приятель-українець сказав нам: „Ви мусите тікати до Радехова, бо можуть вас у мене знайти, а тоді і вас, і мою родину вб’ють”. Рано-вранці з вузликами на спинах ми покинули криївку і пішли до Радехова».

Джерело: A. Grzeszczuk, Byłem świadkiem, „Na Rubieży” 1994, № 10, с. 6; J. Kuśnierzewski, Byłem świadkiem, „Na Rubieży” 2001, № 52, с. 45.

Сморжів, ґміна Щуровичі – село зі значною перевагою українського населення над польським, яке налічувало близько 1400 мешканців.

У другій половині 1944 року поляки, остережені перед нападом бандерівців доброзичливими сусідами-українцями, втекли до Радехова. Після їхнього виїзду, обійстя були повністю пограбовані й знищені.

Джерело: Cz. Blicharski, „Petruniu ne ubywaj mene!”..., с. 127.