Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Люди і тварини 📚 - Українською

Читати книгу - "Люди і тварини"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Люди і тварини" автора Софія Парфанович. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 59 60 61 ... 68
Перейти на сторінку:
шкелети біліють на берегах.

Пливуть і пливуть і стрибають і смерть гонить і кличе їх. І життя, що тліє в їхніх надрах. І неперепертим, непереможним голосом кличе воно непоборним законом.

Він — лосось давно вже зник з-поміж них. Убив його стрибок понад буруни. Він уже не мав сили прострибнути, і його проковтнула течія. Об’їли його там інші риби й шкелет викинула на берег річка. Але вона пливла ще. Бо самки сильніші від самців. Вони, що носять у своїх надрах нове життя.

Гори обабіч, гори там, куди мандрували. З них спливають струмки й збігаються в спільному руслі. Відчували це своїми тендітними нервами. Вони сповіщали, що кінець мандрівки близько.

* * *

Місяць стояв у повні. В його сяйві сріблилися сніги на верхів’ях і величавіли різані узбіччя гірських масивів. Прудкі потоки збігали в низ від льодовиків і снігових піль, з’єднувались у струмки, що журкотіли по рінні. Стрибали понад кам’яними брилами й кидали каскади у зелені, прозорі плеса. В одному з плес Вона опинилася. Вихуділа й винищена далекою мандрівкою, але повна ікри.

Місяць плив по небі й кидав глибокі тіні в провалля. В потоці у його плесах плавали лососі. Байдуже на далеку, нищівну мандрівку, їх все ж таки добилося багато до своєї батьківщини. Але мільйони їх покинули перед місяцями чи й роками глибини океану. Сарґаське Море де розмірні шари підводних рослин творили ліси, в яких жили безлічі тварин. Ті, що видержали й перебули мандрівку, оце тепер докінчували подружні обряди. Вони плавали — кружляли, доторкали один одного боками й відчувши близькість таких же як вони, вистрибували понад плеса: тепер уже не потребували прострибувати каскадами й грізними порогами, були вже вдома. Може від того в них прокидалась велика радість, почування щастя, якщо у риб таке буває. З надміру його вони знову потирали бік до боку й вистрибували понад воду. Падаючи в її плесо вони складали ікру й поливали її насінням. Роками вони готовились до цієї великої і важної дії. Тепер вона відбувалася. Не пропаде вже рід. Коли малі лососики виляжуться з ікри, підростуть і оминуть усяких небезпек, для них прийде час: вони відбудуть мандрівку вниз водою. Аж одного дня допливуть до моря і пірнуть в його глибинах. Там житимуть чотири роки й океан годуватиме їх і вирощувати.

Одного дня і в них появиться примус мандрувати до покинених перед роками струмків. Як потраплять відшукати батьківщину й як відбути мандрівку не раз тисячі миль у гору? Аж до вузьких струмків, аж до джерел.

Там складуть зародки, дадуть початок новому поколінню і, як Вона, згинуть, виконавши своє завдання. Її скелет, як колись їхній, викине на берег вода й він погноїть землю, що на ній виросте світ рослин.

Туга за океаном, що годує, і нестримний гін до джерел, що родить…

Мені хочеться прирівняти їх до людини, що в одному часі покинула батьківщину. Ціле життя вона тужила до неї і, вкінці боячись, що помре, не побачивши рідної землі, вибралась у далеку дорогу, щоб відшукати старі береги, прадідні житла свого роду. Для того тільки, щоб на них скласти свої кістки.

Так і лососі: покидають води океану, повні харчів і життя і пробиваються до малих струмків, віддалених сотні — тисячі миль. Мандрують о голоді назустріч смерті.

Зимові казки
І. Леда їде

Цілий день тяжкі білі хмари ткали снігові шати для землі. Небесні ткачі одягнули її в холодно — теплі пухи, а тоді відлетіли в невідому даль, звинувши свої безконечні мітки.

Вечір гасив денне світло й запалював на вулицях міста ліхтарні.

На Цукровій Бабі прокинувся Мороз. Протер очі пушистими рукавицями, виліз на купину свіжого снігу й запалив діямантовий огонь у кристаликах, що злетіли з облаків на землю. Засвітили й заграли різнокольоровим огнем і простелили дорогу зимовим казкам. Мороз — збиточник грався снігом, тріщав під ногами, щипав у руки й обличчя, залазив під комір, торгав за вуха.

Грався сніжинками. Пересипав білими руками вогники, нурявся в сніжних пухах, обкидав себе брилянтовими бризками, обтрушував їх і розсівав у тихому повітрі самоцвітні зірки.

Леда — бронзовий ямник підстрибнула, завертілася і з радісним побрішкуванням кинулася в купину снігу. Качалася на спині, рила головою в пухах, підкидала їх збиточно в гору. Повним ротиком їла смачний, запашний сніг. Посипана іскряним намистом вона бігала, стрибала, божеволіла від собачих, невгамовних радощів.

— Леда! Леда — кличе маленька Іпі, Ледина приятелька й пані. Іпі: малий ведмедик у синьому, в білій шапочці й з білими лапочками. Біжить, кличе:

— Леда, Леда!

Бумс! Падає на сніг і заливається радісним, дитячим сміхом. Прибігає Леда, засніженими лапками доторкає Іпиних плечей, теплим язиком лиже щічки, розчервонілі від морозу. Іпі підводиться, Леда втікає, сміються її веселі чорні очі. Зловила!

Обидві качаються в снігу, Іпі лає собачку смішним, дитячим голоском.

Мама під’їздить із саночками. Іпі бере Леду на руки й тяжко двигає до санок. Сміються вуглики Лединих очей і хвостик вертиться на радощах. Іпі сідає на саночки, бере Леду на коліна, мама тягне. Їдуть на високу Цукрову Бабу.

В зимовому сні дерева. Мороз окутує їх в іскристе намисто, пухкі тюлі й смуги ґази. Ліхтарні окутуються в балеві сукні дерев.

Уже на горі.

— Мамо, тепер Іпі сама!

Вовтузиться на саночках. На колінах поперек Леда. Під пахвою в Іпі бронзова голова, на ній очка як два вуглики. Жовтявий хвостик повисає, Леда виляє ним на радощах. Іпі балакає до неї

1 ... 59 60 61 ... 68
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Люди і тварини», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Люди і тварини"