Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Вождь червоношкірих (Збірник) 📚 - Українською

Читати книгу - "Вождь червоношкірих (Збірник)"

363
0
29.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вождь червоношкірих (Збірник)" автора О. Генрі. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 59 60 61 ... 83
Перейти на сторінку:
нього такі звуки, — це щось непересічне на невеличкому, Богом забутому ранчо. Напевно, вигляд я мав настільки здивований, що Раш Кінні по-південному м'яко розсміявся і підморгнув мені крізь підфарбований місяцем цигарковий туман.

— Нечасто почуєш таке приємне бринькання на вівчарському ранчо, еге ж? — сказав він. — А я не розумію, чому ми маємо відмовлятися від мистецтва прекрасного лише через те, що живемо серед чапарелевих заростей. У наших краях у жінки небагато розваг; якщо піаніно може трохи її розрадити, то чом би й ні? Я так думаю.

— Дуже мудро і благородно з вашого боку, — погодивсь я. — І, мушу зізнатися, місіс Кінні грає неперевершено. Я не вчився у консерваторіях, але назвав би її надзвичайно талановитим виконавцем. У неї дивовижна техніка і відчуття музики.

У чіткому місячному світлі я зауважив на обличчі Кінні веселий і змовницький вираз, так наче йому кортіло чимось зі мною поділитися.

— Ви, напевно, проїжджали повз перехрестя Двох В'язів, — багатообіцяюче почав він. — Там стоїть занедбаний джакаль. Ви не могли його не помітити, він ліворуч від дороги, просто перед гайком.

— Пам'ятаю. Біля нього рило землю стадо диких пекарі. Я зрозумів, що там ніхто не живе, коли побачив покинуті загороди.

— Це місце має прямий стосунок до музики, яку ви чуєте, — сказав Кінні. — Поки ми куримо, я розповім вам. У тому джакалі мешкав старий Кел Адамс. У Кела було вісім сотень чудових мериносів і донька, ніжніша за найтонший шовк та прекрасніша за новий аркан за шиї у тридцятидоларового коника. Правду кажучи, мене в ті часи ой як часто можна було здибати неподалік ранчо старого Кела. Та що там — я проводив там увесь час, вільний від нагляду за овечками та від стрижки. Звали красуню Марилла. Я вирішив, що як два плюс два буде чотири, так одного дня дівчині судилося стати господинею і власницею ранчо Ломіто, яке належало есквайру Р. Кінні, який, власне, наразі має честь називати вас дорогим і поважним гостем.

Мушу зізнатися, що старий Кел вівчарем був поганеньким. Низенький, старий, згорблений чоловічок, не більший за чохол від вінчестера, з облізлою сивою борідкою і цілковитою нездатністю тримати рота на замку. Старий Кел був настільки нікчемним вівчарем, що навіть не викликав ненависті у ковбоїв. Коли вівчар — таке ледащо, що скотарям із нього не кортить знущатися, пиши пропало — чоловіка поховають неоплаканим, а ще, того й гляди, невідспіваним.

На Мариллу ж годі було намилуватися. А що вже роботяща та охайна! По праву найближчого сусіди я навідувався до Двох В'язів на тиждень разів дев'ять, а траплялося й шістнадцять, зі свіжим маслом, оленячим окостом чи новим засобом від овечих бліх. Самі розумієте, будь-який привід згодиться, щоб побачитися з Мариллою. У нас із Мариллою виникла щира приязнь і симпатія. Я був майже певний, що мені вдасться заарканити дівчину і відвести на ранчо Ломіто. Одна біда — Марилла занадто любила батечка, себто старого Кела. Саме через це у нас із нею діло ніяк не клеїлося. Навряд чи є на світі чоловік, такий самий обізнаний і воднораз міднолобий, як старий Кел. Він розумівся геть на всіх галузях людських знань і основах усіх теорій і філософських течій. Його неможливо було спантеличити у питаннях частин мови і польоту думки. Складалося враження, що старий — професор метеорології, політики, хімії, природничих наук і еволюції. Тільки-но ви про щось заговорите, а старий Кел уже розписує вам історію питання від давньогрецьких мудреців до часу, коли його упакували і виставили на продаж.

Якось після осінньої стрижки овець я зазирнув до Двох В'язів із модним жіночим журналом для Марилли і науковим виданням для старого Кела.

Прив'язую, значить, я коня до мескітового дерева, аж тут із будинку вибігає Марилла. Видно, що дівчині страшенно нетерпеливиться поділитися приємною новиною.

— Ой, Рашу, — вона аж почервоніла від вдячності й задоволення, — ти нізащо не вгадаєш, що трапилося! Тато купить мені піаніно. Хіба це не чудово? Я про таке й мріяти не могла.

— Звісно, буде весело. Мені завжди подобалося приємне бринькання піаніно. І тобі буде чим зайнятися. Хороша ідея спала на думку дядькові Келу, нічого не скажеш.

— Я досі не вирішила, — каже Марилла, — що краще — піаніно чи орган. Орган чудово звучить у вітальні.

— І те, і те підійде, — відповідаю я, — щоб розігнати тишу на вівчарському ранчо. Ех, як чудово приїхати додому ввечері, слухати вальси та джиги, а хтось напрочуд схожий на тебе сидить на табуреті перед піаніно і чаклує над клавішами. Не життя, а казка…

— Тихо, не говори так голосно, — каже Марилла, — і заходь у будинок. Тато сьогодні зостався на ранчо. Він недобре почувається.

Старий Кел лежав на ліжку. Він сильно застудився і надсадно кашляв. Я вирішив залишитися на обід.

— Я чув, ви збираєтеся придбати для Марилли піаніно, — кажу я йому.

— Та щось таке, Рашу, — погоджується він. — Дочка давно мріяла про музичний інструмент. Нарешті я виконаю її бажання. Восени ми настригли шість фунтів вовни з кожної вівці. Я куплю Мариллі піаніно, навіть якщо доведеться витрати всі гроші, вторговані за вовну.

— От і добре, — кажу я, — дівчинка на це заслуговує.

— Я повезу останню партію вовни до Сан-Антоніо, — каже старий, — і сам виберу інструмент для доньки.

— А хіба не краще, — пропоную я, — взяти Мариллу з собою і дозволити їй обрати, що захоче вона?

Я міг би здогадатися, що така пропозиція змусить дядька Кела скочити з ліжка й почати гасати туди-сюди по кімнаті. Звичайно, всезнайки як він уважають, що таким чином демонструють світові роботу власного мозку.

— Ні, сер, — відповідає він, пощипуючи сиву борідку, — яз вами не згоден. У світі не знайдеться кращого знавця музичних інструментів, ніж ваш покірний слуга. Мій дядько був співвласником фабрики з виготовлення фортепіано. Я на власні очі бачив процес створення сотень музичних інструментів. І знаю про них усе, від церковного органу до

1 ... 59 60 61 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вождь червоношкірих (Збірник)», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вождь червоношкірих (Збірник)"