Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Вождь червоношкірих (Збірник) 📚 - Українською

Читати книгу - "Вождь червоношкірих (Збірник)"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вождь червоношкірих (Збірник)" автора О. Генрі. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 60 61 62 ... 83
Перейти на сторінку:
дерев'яної сопілки. Ніхто, сер, ніхто не перевершить мене у знанні інструментів, де треба бити, дмухати, щипати, крутити за ручку, водити смичком чи натискати на клавіші.

— Привезеш мені, що тобі сподобається, таточку, — щебече Марилла, ледве не танцюючи від радості. — Звісно, ти вибереш найкраще. Найкраще піаніно, орган чи інший інструмент.

— Якось у Сент-Луїсі я бачив штуку, яка зветься оркестріон, — каже дядько Кел. — Це найкращий витвір людини у царині музики. Але він не поміститься у нашому будинку. Тим паче, уявляю, скільки він коштує — тисячу доларів, не менше. Думаю, Мариллі найкраще підійде щось на кшталт піаніно. Два роки тому, в Бірдстейлі, вона вчилася грати на піаніно. Вибір інструмента — така річ, яку я не довірю нікому, крім себе. Якби я не став вівчарем, то поповнив би перелік найвідоміших композиторів або виробників клавішних інструментів.

Це було цілком у дусі дядька Кела. Але я ніколи не сперечався зі старим, пам'ятаючи, як він любив Мариллу, а вона — його. Дядько Кел відіслав дочку вчитися до академії у Бірдстейлі, хоча йому довелося витратити на це всі гроші за вовну.

Й от у вівторок дядько Кел вирушає до Сан-Антоніо в останньому фургоні з вовною. Із Бірдстейла на ранчо приїздить дядько Марилли, Бен, щоб дівчина не залишилася сама на час відсутності батька.

Від нас до Сан-Антоніо — дев'яносто миль, та ще сорок до найближчої залізничної станції, тож дядька Кела не було чотири дні. Я саме навідався до Двох В'язів, коли ввечері, перед заходом сонця, його фургон з'явився на дорозі. У фургоні точно було піаніно чи орган — одне з двох, загорнуте у мішки з-під вовни і вкрите зверху парусиною на той раз, якщо піде дощ. Марилла підлітає до батька і верещить: «Ой, ой, таточку!» Оченята блищать, коса розтріпалася. «Таточку, ти купив його… привіз мені?» — виспівує вона, хоч бачить інструмент просто перед носом. Ох, ці жінки!

— Найкраще піаніно у Сан-Антоніо, — гордо заявляє дядько Кел, здіймаючи догори вказівного пальця. — Червоного дерева, з найкращим, найгучнішим звучанням — ви такого в житті не чули. Тільки-но я почув, як власник крамниці грає на цій штуці, відразу поклав на стіл готівку.

Ми вчотирьох — я, Бен, дядько Кел і служка-мексиканець витяти піаніно з фургона, запхнули до будинку і поставили в кутку. Доладний був інструмент, вертикальний, не надто великий чи важкий.

Раптом ні з того ні з сього дядько Кел осідає на підлогу і хрипить, що йому зле. Старого лихоманить, йому важко дихати. Він лягає у ліжко, ми з Беном ідемо відв'язати коней і відпустити їх попастися, а Марилла біжить на кухню, щоб приготувати батьку попити чогось гаряченького. Але спершу вона кладе руки на піаніно і зі щасливою усмішкою обіймає інструмент, знаєте, як діти притискають до серця різдвяні подарунки.

Коли я повернувся з пасовища, Марилла стояла біля піаніно. На долівці лежали струни і мішки з-під вовни. Я зрозумів, що дівчина інструмент розпаковувала. Але наразі вона знову обв'язувала його парусиною з фургона. Вигляд Марилла мала сумний і пригнічений.

— Знову вкриваєш музику попоною, так, Марилло? — запитую я. — А як щодо пари мелодій, щоб зрозуміти, як піаніно ходить під сідлом?

— Сьогодні я не гратиму, Рашу, — відповідає вона. — Ніякої музики цього вечора. Тато дуже хворий. Рашу, уяви — він заплатив за це триста доларів — третину від продажу вовни з осінньої стрижки!

— Це навіть не сота частина того, на що ти заслуговуєш, Марилло! — кажу я. — Не думаю, що дядько Кел настільки хворий, щоб йому нашкодили приємні звуки музики. Ну, треба ж охрестити машину.

— Сьогодні я не гратиму, Рашу, — відтяла Марилла таким тоном, що у мене зникло бажання наполягати далі.

Дядько Кел занедужав не на жарт. Йому було так погано, що Бенові довелося скочити в сідло і помчати до Бірдстейла по лікаря Симпсона. Я залишився на ранчо на той раз, якщо знадобиться моя допомога.

Коли дядьку Келу на якийсь час покращало, він підкликав Мариллу і запитав її:

— Сонечко, ти роздивилася інструмент? Він тобі сподобався?

— Він божественний, тату, — сказала дівчина, нахилившись до старого, — яв житті не бачила такого піаніно. Велике тобі спасибі, таточку!

— Я не чув, як ти граєш на ньому, — сказав дядько Кел, — і згораю від нетерпіння. Мій бік трохи відпустило; зіграй нам щось, донечко!

— Ні, таточку, не зараз, — дівчина відвертала увагу старого і заспокоювала його, як малу дитину. Схоже було на те, що Марилла вирішила поки що не торкатися піаніно.

Коли приїхав лікар Симпсон, з'ясувалося, що у дядька Кела запалення легенів у найгіршій стадії. Старому за шістдесят, життя його добігає кінця, навряд чи він переможе хворобу.

На четвертий день дядько Кел закликав Мариллу і знову завів розмову про піаніно. Біля хворого сиділи лікар Симпсон і містер та місіс Бен, які робили все можливе, щоб урятувати старого.

— У царині музики мені немає рівних, — завів своєї дядько Кел. — Я привіз із Сан-Антоніо найкращий інструмент, який можна купити за гроші. Піаніно — сама досконалість, чи не так, Марилло?

— Воно ідеальне, тату, — відповіла Марилла. — Я не чула кращого звучання. Але мені здається, тобі зараз треба трішки поспати, таточку.

— Я не хочу спати, — каже дядько Кел, — я хочу почути піаніно. Я не вірю, що ти пробувала на ньому грати. Я поїхав до Сан-Антоніо і власноруч вибрав для тебе інструмент. Віддав третину виторгу за осінню стрижку, але для мене головне — бачити радість в очах моєї маленької донечки. Невже ти не зіграєш для татка, Марилло?

Лікар Симпсон знаком відкликав Мариллу подалі від ліжка і наполегливо порадив їй виконати прохання дядька Кела, щоб заспокоїти хворого. Бен і його дружина теж напосілися на племінницю.

— Може, зіграєш одну-дві мелодії з лівою педаллю?

1 ... 60 61 62 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вождь червоношкірих (Збірник)», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вождь червоношкірих (Збірник)"