Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Король у Жовтому 📚 - Українською

Читати книгу - "Король у Жовтому"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Король у Жовтому" автора Роберт У. Чемберс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 59 60 61 ... 66
Перейти на сторінку:
який присягався у своїй непохитній впевненості у своєму другові Селбі. Начебто там були й інші: хтось сидів поруч з ними, хтось проходив повз, сколихуючи сукнями повітря над начищеною до блиску підлогою. Пахощі троянд, шурхотіння віял, доторки рук і сміх ставали все більш неясними та розмитими. Кімнату наче оповивав туман. Проте вже наступної миті кожен предмет болісно чітко постав перед його очима, лише постаті й обличчя спотворювались, а голоси лунали дуже пронизливо. Селбі повільно підвівся на ноги, намагаючись опанувати себе. Він розумів, що страшенно напився, тому був дуже обачним і підозрілим до самого себе. Він дозволив Кліфордові засунути свою голову під струмінь холодної води, внаслідок чого вийшов на вулицю у не дуже привабливому вигляді, проте значно тверезішим.

Селбі протягом певного часу вдавалося зберігати над собою контроль. Його обличчя лише трохи побіліло й змарніло, він крокував трохи повільніше, а розмовляв трохи швидше, ніж зазвичай. Опівночі Селбі полишив Кліфорда, який мирно дрімав у чийомусь кріслі з довгою замшевою рукавичкою в руках і пухнатою горжеткою, обмотаною навколо шиї. Селбі пройшов коридором, спустився вниз сходами і тут усвідомив, що перебуває у зовсім незнайомому кварталі. Він машинально поглянув на назву вулиці. Назва виявилася так само незнайомою. Хлопець розвернувся і попрямував до світла, що мерехтіло в іншому кінці вулиці. Втім, це світло виявилось набагато далі, ніж він очікував. Після довгих роздумів Селбі дійшов висновку, що якимось дивом його очі опинились на потилиці. Це привело його до усвідомлення певних незручностей, які спричинить така трансформація. Тож він спробував по-курячому струснути головою, аби перевірити гнучкість своєї шиї. І ця його спроба закінчилася страшенним розчаруванням: сльози покотилися з очей, серце немов завмерло, а сам він врізався у дерево. На диво, це зіткнення привело його до тями. Юнак підняв свого капелюха і вже жвавіше рушив далі, міцно стиснувши зуби.

Селбі намагався дотримуватись обраного курсу, хоча й трохи заточувався, і через деякий час усвідомив, що проходить повз ряд кебів. Світло червоних, жовтих і зелених ліхтарів дратувало його настільки, що він був ладен перебити їх своїм ціпком. На щастя, парубкові вдалося притлумити це бажання, тож він пішов далі. Пізніше в його голові виникла думка зекономити сили, узявши кеб, і він вже зібрався було повернути назад, але екіпажі лишилися далеко позаду, а їхні ліхтарі світили надто яскраво. Він полишив цю думку, зрештою опанував себе й озирнувся довкола.

Величезна неясна тінь постала праворуч. Селбі впізнав Тріумфальну арку та суворо погрозив їй ціпком. Її розміри страшили його. Арка була занадто велика. За мить він почув, як щось із дзенькотом впало на тротуар, і подумав, що то міг бути його ціпок, проте вирішив не заморочуватися з цього приводу. Коли Селбі врешті-решт знову зібрав себе докупи та відновив контроль над правою ногою, яка виказувала ознаки зрадницької непокори, він усвідомив, що перетинає площу Злагоди у напрямку, який мав привести його до Сен-Мадлен[160]. Таке його не влаштовувало. Він різко повернув праворуч, пройшов через міст, оминув Бурбонський палац і звернув до бульвару Сен-Жермен. Селбі бадьорився, хоча величність будівлі міністерства військових справ він сприйняв як особисту образу й почав сумувати за ціпком, яким було б так весело пройтись уздовж залізної огорожі. Хоча він і подумав був скористатися для цього своїм капелюхом, проте, знявши його, юнак геть забув, навіщо він це зробив, тож з неабиякою серйозністю знову надягнув його на голову.

Потім Селбі довелося боротись із нестерпним бажанням сісти на землю і розридатися. Це тривало, допоки він не дістався вулиці Рене, а там його цілком захопило споглядання кам’яної скульптури потвори над Двором Дракона. Час повільно спливав, нарешті юнак отямився і подумав, що йому нема чого тут робити, і рушив далі. Крок уповільнився. Потребу сісти й розридатися витіснило бажання усамітнитись і зануритись у роздуми. Права нога знову здобула незалежність і напала на ліву, атакувавши її з флангу та поваливши юнака на дерев’яну дошку, яка перегороджувала йому шлях. Юнак спробував обійти її, але виявилось, що вулицю перекрито. Намагання звалити її виявилися марними. Потім він побачив червоний ліхтар, що стояв на бруківці всередині огорожі. Що ж, просто чудово! І як тепер йому дістатися додому, якщо бульвар перекрито? Але він був не на бульварі. Віроломна права нога відхилила його з обраного курсу, бо бульвар з нескінченною вервечкою ліхтарів простягався просто за його спиною. А перед ним… що то була за вузька напіврозвалена вуличка, захаращена купами землі, вапна і каміння? Селбі підвів погляд. Широкими чорними літерами на загорожі було виведено:

RUE BARRÉE[161]

Він важко опустився на землю. До нього підійшли двоє знайомих полісменів і порадили підвестися, проте Селбі сказав, що йому подобається тут сидіти, така, мовляв, забаганка. Полісмени, сміючись, пішли геть. Тепер він цілком переймався проблемою: як побачити Рю Баре. Вона, очевидно, мешкала он в тому великому будинку з балконами із залізними поручнями. Двері замкнені на замок, але що з того? Спочатку він вирішив просто гукати її на ймення, допоки вона не вийде. Цю думку змінила інша, також не надто вигадлива: стукотіти у двері, аж поки вона не з’явиться. Нарешті, відкинувши обидві як не дуже продуктивні, він вирішив вилізти на балкон, прочинити вікно та ввічливо покликати Рю Баре. Селбі бачив лише одне освітлене вікно у будинку. Воно було на другому поверсі, і він прикипів до нього очима. Перебравшись через огорожу та купу каміння, він став на тротуарі й оглянув фасад у пошуках точки опори. План здавався нездійсненним. Аж раптом його охопила несамовита лють, сліпа сп’яніла впертість, через яку кров шугнула до голови й застугоніла у вухах, наче шум безмежного океану.

Селбі зціпив зуби і стрибнув на підвіконня, підтягнувся й повиснув на залізній решітці. А потім здоровий глузд покинув його. У голові звучало відлуння багатьох голосів, серце вибивало божевільний барабанний дріб. Хапаючись за карнизи та виступи, він повільно пробирався вздовж фасаду. Він чіплявся за ринви та віконні рами, поки нарешті не підтягся вгору й не опинився на балконі перед освітленим вікном. Капелюх злетів з його голови і покотився до віконної шибки. На мить він притиснувся до поручнів, зачаївши подих — і вікно повільно прочинилося зсередини.

Якийсь час вони просто дивилися один на одного. Потім дівчина невпевнено позадкувала до кімнати. Він бачив її розпашіле обличчя. Бачив, як вона впала у крісло біля освітленого лампою стола. І без жодного слова пішов услід за

1 ... 59 60 61 ... 66
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Король у Жовтому», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Король у Жовтому"