Читати книгу - "Величне дитя піднебесної, Олександра Спаська"

Як і говорила Ша Нарін, слова на вітер вона не кидала. Останню добу квітка Аракії тільки тим і займалася, що працювала над тим, аби втілити в життя сказане та поставити крапку на стосунках, які, на її думку, не повинні були існувати. Для цього ображена жінка склала першочерговий та запасний план, готова реалізовувати їх не моргнувши оком.

Саме тому, вона сьогодні одяглася стримано та по простому, що було їй не притаманно. Коричневого кольору плаття, яке вона взяла у однієї із своїх служниць, прирівняли її до простолюдинки, а сіра, потерта кофтина з широким капюшоном, добре виконувала свою функцію, сховавши обличчя від прохожих. Так і крокувала непомітним переслідувачем, слідуючи за Таірою та Ліамом, що в цю сонячну літню днину, відправилися у місто лише вдвох.

Перехожі навколо дратували її своїм видом та одним лише існуванням, раз по раз виводячи панянку з себе, коли вони ненароком стикалися з нею посеред вулиці. В ті моменти вона гримала на них, кидала недбалі, а то й ненависні погляди, але згадуючи причину, чому вона тут була, різко мінялася та не вибачаючись, продовжувала свій шлях.

Звісно, що сновигати вузькими вуличками Тарума було не обов’язково. Вона б могла лише відправити вбивць та затамувавши подих, чекати в алькасарі на хорошу звістку, але побачити все на власні очі, для неї було принципово. Тому, пізніше слідкуючи з-за рогу за будівлею, що слугувала міністерством податків у столиці, квітка Аракії з нетерпінням чекала свого часу.

- Ти все зробив, як я просила? – запитала вона свого поплічника, що щойно підійшов і своїм зовнішнім виглядом нічим не відрізнявся від пересічного громадянина Барелії.

- Так, моя пані, - поклонився він перед дочкою величного, доповідаючи про пророблене. - Пастку розставлено. Зробимо все, як Ви просили.

- Добре, - відповіла Ша Нарін, розплившись у лукаво-задоволеній посмішці, що приближала її до бажаного. - Тільки без сюрпризів. Якщо з Прайма впаде бодай одна волосина, я сама тебе приріжу, - її очі палали холодною впевненістю, спонукаючи співрозмовника відповідати правильно. - Ваша ціль – дівчина. Ти зрозумів?

- Так. Ціль, тільки дівчина, - ще раз нахилився перед господинею.

- Виконуй, - коротко мовила вона та побачивши, як по масивних сірих сходах почали спускатися Тодей з Марах, сховалася за ріг, аби розтворитися у галасі місцевих торгашів, продовжуючи наглядати з відстані.

Обоє були задоволені своїм візитом, адже поспілкувавшись з міністром податків, який зовсім не очікував на їхній прихід та від подібного збентеження в перемішку з хвилюванням, виконав все, що ті хотіли. Ніколи ще, за його життя, жоден Прайм не відвідував міністерство особисто, і цей казус показав державнику, що тепер все буде по іншому.

Міністр хапався за серце від переживання, а Ліам тріумфував першим результатам своєї кропіткої праці, яку, насправді, почав вже багато років тому, збираючи інформацію на не чистих на руку слуг трону, яка у висновку стала результативним важелем тиску. Саме тому новоспечений Прайм задоволено повертався до алькасару, зовсім не очікуючи небезпеки, що чатувала за ними на кожному кроці.

- Добре ти його, - мовила Марах, згадуючи, як злякався товстун, почувши про ймовірні варіанти невтішного майбутнього. – Звідки знав, що він та його сім’я обкрадали казну через підставних осіб?

- Це не я, це все Піро, - відповів Ліам, підійшовши до одного з лотків з їжею та кинувши кілька монет продавцю, потягнувся за смаколиком для себе та Таіри. – Коли його немає поруч, це не значить, що він десь прохолоджується. – Передав частування дівчині та продовжив свій шлях. - Насправді Піро в ці моменти працює за нас всіх, збираючи інформацію та розслідуючи давно закриті справи. Я вже мовчу про всі ті забаганки, що він виконує коли поруч. Аби не він, сам би я нічого не зміг зробити.

Такі моменти вважалися рідкістю, адже зараз правитель одного з доменів з теплотою в очах розповідав про слугу, якого вже давно поставив на щабель рівну з побратимом, а то й з братом. Можливо б комусь би це здалося слабкістю, але для Таіри, озвучене стало проявом сили, що допомогло накинути Прайму декілька додаткових балів до загального рейтингу.

- Не вірю власним вухам, - здивувалася чорнява новим відкриттям та раділа, як мала дитина, проявляючи грайливість блиском в очах. – Зарозумілий правитель сам зізнався, що без слуги нічого не вартий. Я точно не сплю?

- Ауч, - відреагував на її слова Ліам, продовжуючи невигадливу гру між ними. - Вколола в саме серце, - демонстративно вхопився за груди, розігруючи слабкого та вразливого.

- Їж, поки гаряче, - посміхнулася дівчина, штовхнувши баламута в плече, зовсім не думаючи про те, як їхнє спілкування виглядає збоку.

А збоку, за цією, без сумніву закоханою парочкою, споглядала роздратована Ша Нарін, що не могла дочекатися початку вистави. Її пальці викручувало від злості, а зуби скреготіли, показуючи ступінь ображеної жінки, але коли вона отримала умовний сигнал від одного із своїх поплічників, настрій різко змінився, очікуючи вдалої кульмінації.

- Дайте дорогу, - почулося за спиною, з аерофеатону, що швидко наближався. – Розійдіться, - ще одне і натовп, який би повинен був очистити дорогу, чомусь, навпаки збився стадом, відтісняючи пару один від одного.

Далі ситуація почала набирати обертів, бо в тому, насправді організованому безладді, що здавалося хаосом, вимальовувалася, на перший погляд, непомітна послідовність. Натовп підхопив Таіру з усіх боків та у ритмічній штурханині, поглинув її.

Ліам, ніби відчув неладне, почав метушитися, відшукуючи серед обличь те, що було найріднішим, але скільки він не шукав, Марах, ніби й слід простив. Чоловіче серце закололо по справжньому, стискаючи сильний м’яз так швидко, що відлуння прискореного серцебиття, відбивалося в нього в голові. Переживання, що оселилися тяжким гнітом на грудях, заставляли дихати через раз, а волосся ставати дибки, згадуючи момент, коли нещодавно вона провалилася під землю.

Він не розумів, що зараз робив, імпульсивно кидаючись від провулка до провулка, не відчував час, адже ці хвилини здавалися йому вічністю, але коли занадто схвильований Тодей почув ледь чутний дзвін мечів, що відлунням йшов від сусіднього провулку, мозок та реакції включилися моментально.