Читати книгу - "Купи собі той довбаний букет: та інші способи зібратися докупи від тієї, котрій вдалося"

Я була переконана, що зможу його змінити. Була певна, що виліплю з нього когось цікавого для себе. А як і не вийде, то... навіть і не знаю,.. — то принаймні матиму хлопця.

На одному з перших побачень ми сиділи в Денні вдома на дивані, виготовленому під замовлення. Він показував, як облаштував освітлення у вітальні для справжнього світлового шоу. Завдяки кольоровим лампам, коли він натискав одну кнопку на айфоні, нас заливало біло-жовтаве сяєво, немов ми опинялися в тропічній Африці. Інша кнопка переносила нас у так звану Ісландію, що своїм разючим поєднанням рожевого та синього радше нагадувала поганенький нічний клуб, аніж Рейк’явік. «Хіба це не космос? Ти уявляєш, я сам це налаштував», — розводився він, шукаючи мого схвалення. «Так, це чудово», — промурмотіла я, а насправді подумала, що це, певно, найочевидніша холостяцька фішка для зваблення серед усіх, що я лишень можу пригадати.

Я ж прийшла підготована й рішуче налаштована, що на цьому побаченні ми за будь-яку ціну маємо краще пізнати одне одного. Розблокувала свій айфон і відкрила для Денні тест «36 запитань, що ведуть до кохання» від New York Times. Пояснила, що ці запитання сприяють зближенню, зачіпаючи інтимні теми. «Люблю тести, я завжди набираю багато балів», — відповів Денні. «Тут не треба набирати балів», — пояснила я, сміючись. — «Цей тест просто допоможе нам стати ближчими. Я майже певна, що тут не буває переможців». «Ага. Ну, побачимо» — виклично відказав він.

Я поставила Денні одне з запитань: «Ти прагнеш слави? Якої саме?» «Таке просте запитання», — сказав він. — «Авжеж, я хочу слави, хочу, щоб мене пам’ятали». «Але як би ти хотів уславитися? Як саме люди мали би думати про тебе?» — наполягала я. «Та все одно як. За щось хороше чи погане. Мені байдуже, якщо мене ненавидітимуть. Головне, щоб пам’ятали вічно». Га? Ти серйозно, Денні? Тієї миті я мала б зірватися й тікати.

Та я не втекла. Я ще ДЕВ’ЯТЬ МІСЯЦІВ зустрічалася з ним, хоча все віщувало якусь лажу. Ба ми експресом мчали до великої купи лайна! Одного разу він потайки обкурився травичкою перед святковою вечіркою, хоча й знав, що я не в захваті від шмалі. Тривожний дзвіночок. А як зверхньо він виголошував: «Це слушно!» — після кожної моєї тези, ніби це він визначав, які з моїх висловлювань цілком позбавлені сенсу, а які ні. ЩЕ ОДИН ДУЖЕ НАБРИДЛИВИЙ ТРИВОЖНИЙ ДЗВІНОЧОК. А потім, на винній дегустації, він порадив сомельє позбутися телевізора, бо ця індустрія, мовляв, доживає останні дні, вже й брикати перестала. ЗНАЮЧИ, ЩО Я ПРАЦЮЮ НА ТЕЛЕБАЧЕННІ Й САМЕ ЦИМ ЗАРОБЛЯЮ НА ЖИТТЯ. Це мало би стати найвиразнішим тривожним дзвіночком, бо красномовно свідчило про те, що він зовсім не переймався моїми почуттями.

Я з першого ж побачення знала, що ці стосунки приречені. Та це не заважало мені вихвалятись нашим щастям в інстаграмчику. Ось ми в поході, поруч зі вказівником «Стежка закоханих», грайливо вказуємо одне на одного. Ось ми позуємо з мавпами в зоопарку Сан Дієґо. З МАВПАМИ, ТРЯСЦЯ! І такі щасливі. Я хотіла збудувати щастя в інстаграмі, але так не буває. Щастя або в самих стосунках, або його нема. А в наших було порожнісінько. Щомісяця я відчувала дедалі глибше, що заслуговую значно кращого. Так воно і було.

Після тривалих обговорень із друзями та списаного щоденника я запросила Денні до себе на останнє побачення. Запекла курча, подарувала йому розкішні косметичні засоби для ванн і сказала, що все закінчено. Можливо, я трохи й заморочилася з цим розривом, але мені хотілося віддати данину тій подобі взаємин, що ми мали. Він не був поганим хлопцем. Просто був не для мене. Тож я хотіла добре запам’ятати, що як продовжуватиму в тому ж дусі, то невдовзі за тим же столом готуватиму чергове прощальне курча. Зробивши цей розрив пам’ятним, спланувавши й підготувавшись до нього, я мала нарешті запам’ятати, що, влізаючи у стосунки з хлопцем, від якого я не в захваті від початку, я ніколи того захвату не дочекаюся. Це як з приміркою взуття. Якщо блискучі досконалі шпильки не підходять з першого разу, то вони ніколи не стануть зручні, люба. Хоч би що казала продавчиня, жодне розтягування, розношування чи вкладочки це не виправлять. Того разу, пориваючи з хлопцем, я вперше в житті чітко знала, що я роблю. Після того не було жодних найостанніших фліртів чи нічних есемесок. Я відчула полегшу. Я й справді вирвалася з зачарованого кола.

Якщо ти погоджуєшся на стосунки з кимось, бо хочеш почуватися коханою чи з остраху, що коли не вхопишся за когось просто зараз, то іншого шансу тобі вже не світить, чи що на краще ти й не заслуговуєш, дозволь я тобі дещо скажу: ТИ НЕ ГОТОВА ДО КОМПРОМІСІВ. ЯКОГО БІСА ТОБІ ВЗАГАЛІ ЙТИ НА КОМПРОМІС? ЗАПАСИСЬ ПОПКОРНОМ, ВБЕРИСЬ У НАЙРОЗКІШНІШУ СВОЮ БІЛИЗНУ І ЧЕКАЙ, ЩО БУДЕ ДАЛІ. Ну, гаразд, може, це лише моя тема, з попкорном та білизною, але навіщо тобі погоджуватися на перше-ліпше? Якщо ти хвилюєшся, що ця людина ніби нічогенька і думаєш, що не тобі бути перебірливою, дозволь я ще дещо скажу: ПЕРЕБІРЛИВОЮ БУТИ НОРМАЛЬНО. Якщо нормально бути веганами, харчуватися за палеодієтою чи пити винятково воду з соком алое, то ти вже точно, курва, можеш обирати, з ким зустрічатися. І я маю на увазі не вишукувати собі багатенького хлопця чи дівчину, йдеться аж ніяк не про статки. А про те, що ми всі заслуговуємо, щоб нас щиро любили, заслуговуємо на щастя, від якого нам зриватиме дах і забиватиме дух. І на О-ТАК-ТАК-ДОБРЕ-ЩЕ ми теж заслуговуємо! Ти заслуговуєш на людину, з якою відчуєш себе королевою чи королем. І ще ти заслуговуєш цінувати когось понад усе і відчувати, як твоє серце переповнюється, коли ти впускаєш у нього цю людину.

Якщо зараз ти не можеш повірити, що варта якнайкращого, якщо ти зараз погоджуєшся на перше-ліпше чи думаєш погодитися, дозволь мені додати: компроміси не діють. Уся ця самотність, якої ти намагаєшся позбутися з людиною, яка ніби й нічого, пролізе й у ваші стосунки, і тоді самотніми будете ви двоє. Нема нічого гіршого, ніж відчувати самотність в інтимній близькості з кимось. Це особливий різновид відчаю, почуватися ляльками з пап’є-маше, що байдуже соваються помешканням, грають у сім’ю, вдають закоханість, а насправді є лише прозорими підробками справжніх стосунків.

Десь на тебе чекає твоя людина. Я не знаю, коли ви зустрінетесь. Я не можу передбачити майбутнього, але можу прямо сказати: що більше часу ти присвячуватимеш людям, які точно не твої, то на довше ти відкладаєш справжнє кохання. Ти