Читати книгу - "Ти не мій брат, Ханна Еванс"

Настя

Сиджу у машині Олега Антоновича, за кермом Артур, а поруч сидить та, яка дратує до неможливості. Та я стараюсь не подавати виду. Вона ніби навмисне, не соромлячись, фліртує з ним. То за руку візьме, або до ноги доторкнеться. І "щебече" наймелішим голосом.

 - Коханий, а пам'ятаєш той сюрприз, що ти зробив на мій день народження?

 - Досить!

Не витримавши, гарчить Артур.

 - Коханий, щось не так?

 - Все не так...

Тихіше вимовляє він, але я чую.

" Що це означає?! Його турбує Карина, чи моя присутність? "

Стає незрозуміло і сумно від своїх думок. На щастя, ми вже доїхали до друзів. Я швидко виходжу з машини, грюкнувши дверима. Приїхали ми на чорному позашляховику, який вже став Артуровим.

Сьогодні я одягнула джинсові шорти, білу футболку і кросівки теж білі. Волосся зібрала у пучок і легкий макіяж, адже сьогодні так жарко. Що на більше не було ні сили, а може бажання... Артур теж у білій футболці і джинсах. Вкладене темне волосся, легка неголеність, два браслети на руці і той самий парфум з деревними нотками. Який так мені знайомий, від аромату якого, стільки спогадів. А ось Карина, інша. Вона одягла сукню на бретелях, яка ледь прикриває її тіло. З великим декольте і дуже коротка. Коли зігнутися то напевно все те, що якось приховане, покажеться у всій красі. Високі підбори та косметики на обличчі стільки, що й не побачити натурального обличчя, волосся розпущене.

Відчуваю на собі його погляд, який опускається все нижче і нижче. Коли повертаю голову, то помічаю як Артур на старання Карини не проявляє жодного інтересу, лише дивиться на мене.

" Якого? Як він сміє, коли поруч його наречена? Але чому від його погляду, приємне тепло розливається по всьому тілу? Настя зберись! "

Йду далі, Артур з Кариною поззаду. Нас зустрічають друзі.

 - Настя, Артур!

Далі замовкають, адже бачать Карину поруч з Артуром. Бачу розгубленість і хвилювання на їхніх обличчях. Карина награно вдає, що їй тут цікаво. 

" Актриса! "

Знаю, що вона усе робить навмисне. Я впевнена, що після тієї ночі, вона Артура і на хвилину не лишить.

Лінка мене обіймає і ми йдемо далі. Карина приєднується до нас. Терплю... Йде на своїх шпильках, а мені так важко стає не серці. Адже знову відчуваю його погляд, яким він пронизує мене наскрізь. Аж боляче стає...

Лінка про щось тороче. Я у своїх думках і не помічаю, як вона вириває мене з думок. 

 - Натка, правда?

 - Що?...

 - Мила, з тобою все гаразд?

Хвилюючись оглядає мене Лінка.

 - Так, все добре. Вибач, задумалась.

Здається, вона все зрозуміла одразу, тільки нас помітила.

 - Кажу, що йдемо обирати весільну сукню і для подружок нареченої, також щось оберемо. А хлопці пошукають костюми. Скоро ще Макс приєднається.

 - Макс?

 - Натка, ти що забула?

А тоді на вушко тихіше.

 - Вони будуть парою, а ти маєш одна страждати. Ні, мила, я цього не дозволю!

Стає приємно від її слів. Хоч і злюсь. Зараз тільки Макса бракувало для повного щастя. Але це краще, аніж дивитися на цю парочку.

Незадовго з'являється Макс. Він вітається з хлопцями, тоді дівчатами і на мені зупиняється.

 - Привіт Насте.

Він усміхається. Бачу, як при цьому роздратовано, спостерігає за нами Артур. Далі ми направляємось у величезний розважальний центр. Магазини з жіночими і чоловічими нарядами поруч. Хлопці йдуть у свій, а ми у сусідній. Лінка ще з дитинства мріяла про розкішну, пишну сукню, як у принцеси. Тому ми починаємо примірку з таких. На що, Карина вмішується і починає заявляти, які зараз сукні популярні. 

Хіба ж ми за цим гонимось? Весілля - це той день, який запам'ятається на все життя. У цей момент не хочеться гнатися за трендами, а обрати те, про що так довго мріяли. Щоб така омріяна казка, лишилась у пам'яті назавжди. Ось вже п'ята сукня, а Карині нічого не подобається.

" Лінка виходить заміж, а вона обирає. "

Моє терпіння лопається.

 - Досить! Карина, ти вибач звісно, але коли ти будеш виходити заміж, тоді і обирай. А ми оберемо те, що подобається Лінці. Якщо ти забула, то весілля у неї, а не в тебе.

Вона зі слістю дивиться на мене, а тоді каже те, що боляче щіпає усередині. Знаю, навмисне, вона ніби відчуває коли і як зробити боляче.

 - Авжеж, ти права. Коли у нас з Артуром буде весілля, тоді я і оберу. А ти обереш свій образ, для сестрички нареченого.

Лінка підбадьорюючи бере за руку і шепоче.

 - Не звертай на ню увагу.

Лінці на телефон приходить сповіщення, що хлопці вже скупилися. А ми стоїмо розгублені, через цю Карину.

 - Так, Лінка обирай ту, що тобі до душі. 

І вона вибрала. Красиву, пишну сукню з фатиновим низом і гарним корсетом, який підкреслює її талію. Вона в ній дійсно, як принцеса. Дивлюсь і сльози з'являються на очах.

 - Ти така гарна...

Лінка мене обіймає.

 - Дякую сонце. Скоро у тебе теж, буде такий день. Ось побачиш і ми оберемо тобі найкращу у світі сукню.

На це я не кажу нічого. Боляче від одної тільки думки про почуття до Артура. Ми ще у дитинстві домовилось, хто перший вийде заміж, то сукню обератимемо разом. Це буде наш день. Так, це дитячі мрії. Але чому б їх не перенести в реальність? Лише Карина зробила цей день іншим. Та ми всеодно вибрали те, що подобається Лінці. Коли сукню заховано у пакунок, телефонуємо до хлопців, вони заходять. Арс немає бачити Лінку у весільні сукні до весілля. Лишилось обрати наряди для свідків. Тобто нас з Кариною. Ми йдемо у примірочну. Чую розмову між хлопцями. Розумію, що між Артуром і Максом спала напруга.

" Фух... "

Видихаю. Разом з Кариною виходимо, вона обрала сукню : коротку, срібного відтінку з декольте. Ну авжеж, щоб підкреслити свої форми. Я ж навпаки : ніжну, кремового відтінку. У ній красиво підкреслені груди і талія, вона довга, з розпором на одній нозі. 

На вигляд Карини, хлопці нічого не відповіли, а ось на мій, завмерли. Мені стає не по собі, адже зараз всі на мене дивляться. А особливо він, не соромлячись.