Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Збій системи, Інна Земець 📚 - Українською

Читати книгу - "Збій системи, Інна Земець"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Збій системи" автора Інна Земець. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 59 60 61 ... 71
Перейти на сторінку:

Витримав паузу кілька секунд, продовжив.

      - За добу матиму тест ДНК, сам сумнівів не маю і ти переконаєшся.

      - Це не важливо, Гліб, дай мені простір і лиши мене в спокої.

      - І скільки часу тобі потрібно?

Хотіла сказати до кінця віку, а вимовила: «Не знаю». Не хочу довгих розмов, сил на них не висчтачить. Та його така відповідь не вдовольнила.

      - Більшість твоїх речей вдома лишилась.

      - Вони мені не потрібні, може винести на смітник – мені байдуже.

       - Вони тебе чекатимуть. І я.

Я більше нічого не казала, його справа, чи повірить чи ні.

       - Питай що хочеш, якщо ще цікаво щось дізнатись, - щедро запропонував Гліб.

       - Не цікаво, вже і так дізналась більше ніж хотіла, але пізніше ніж того потребувала. І мені питань не став, - випередила його на секунду до того, як з його вуст слова злетіли. – Не хочу з тобою розмовляти.

         - Все одно доведеться – я так просто не відступлюсь.

Рано чи пізно відступиться, а поки простіше лишити йому ілюзію, що це не крапка, а пауза. Це не брехня – зручний вихід з ситуації. Зрештою, замовчувати це не його прерогатива, а урок який я засвоїла. Виразно на годинник поглянула і вказала рукою на двері.

       - У мене безліч справ, Гліб, у тебе також робочий день – давай не заважати один одному.

       - Я повернусь, Аня, - підійшов і до моїх пальців потягнувся. – Я тебе не відпущу.

       - Дякую, що попередив, - руку від нього відвела. - А зараз – не затримуй мене.

Підштовхнула його в плече і до дверей погнала, на порозі затримався, обпік поглядом.

        - Ми все виправимо.

Відповіла мовчки, дверним замком клацнувши. Ніяк не можу той «контейнер» з пам’яті вигризти, а що точно і не зможу, то це усвідомлення, що на чуже зазіхнула. Кому формальність, а кому принципи. Я давно небагато в житті маю, відтепер може лиш їх тільки. Коли ми з батьками переїхали в інше місто, починати все з нуля довелось – солодким життя вже назвати не вдавалось, навіть простим не було. Спочатку до знайомих прибились, потроху стали на ноги підійматись, та разом з тим шляхом батько наліво вирішив звернути. Може, легшого життя шукав – його дівка від нього багато не просила, не те що потреби дружини з двома дітьми. Мати швидко таку-сяку роботу собі знайшла, я згодом теж – коли рука зажила і рухливість повернулась. Мама весь час обіцяла, що скоро розбагатіємо і нерв перешиють і пластику зробиму – приберуть все начисто і знову на скрипці гратиму. Я сміялась у відповідь – це і дійсно не було мені вже потрібно, зовнішнє зникнути може, а спогади ніколи. Та і яка там скрипка, коли життя з нуля в чужомі місті починаємо? Нюся ще в школі навчалась, батько призвичаювався працювати від зарплати до зарплати, на цінники в магазині уважно дивитись, міським транспортом користуватись. Розраду, мабуть, тільки в хмільному блуді з молодицею і знаходив. Мама не стерпіла його загул – виставила разом з речам, яких зовсім обмаль було. Нам казала, що все добре, та ні я ні сестра в це не вірили, як би не намагалась нас в тому переконати. Інна не дізналась – мала ще була, а я зрозуміла – ми з рідного міста, не вчотирьох, а вп’ятьох виїздили. Сама про все теж не одразу допетрала, лиш коли мати в лікарню на швидкій відбула. В ту ніч ми з малою лишились вдвох в жіночому царстві однокімнатному, а коли мама повернулсь стало ясно що і більше трьох нас вже не буде. Не знаю, чи сама мама батькові сказала, чи як інакше довідався, що міг шанс ще раз батьком стати, але протверезів після того. І знайду свою забув, і свою жалюгідність вирішив покинути, і всерйоз за справи взятися. Мати його згодом назад прийняла, та не знаю чи пробачила. Таке не забувається ніколи. Я не забула. Може б і не нагоняла собі зараз такої драми – не знаю, та маючи такий багаж інакше відреагувати не змогла. Боліло так, наче грудну клітину консервним ножем відкрили і сіллю з перцем присипали. Ввечорі отримала повідомлення: «На добраніч» і одразу в чорний список номер скинула - не відповідатиму. Да ранку безсонної ночі дійшла висновку, що не маю морального права так з Глібом чинити. Він для мене зробив більше ніж могла сподіватись і навіть посміла б колись просити – повернув мені частину життя, витерши начисто спогад разом із його творцем, прибрав і на себе це записав, мені рахунку не виставив. Про решту вже і нема сенсу казати – за все йому маю вдячна бути. Майже. Та хоч і схильна по-життю до почуття провини, а зможу з місця у вірному напрямку зрушити, лише якщо він не просто попросить вибачення, а дійсно зрозуміє, в чому причина. Ми з ним останні місяці поруч більше часу разом, ніж окремо, хіба не зрозуміло, що якщо є якісь сумніви, то потрібно спитати? Сама теж не дуже в його минуле лізла, та мовчала, бо не знала що саме з’ясовувати треба – щодо розлучення жодних сумнівів не було. А от про першу дружну з іншї причини не розпитувала, бо бачила, що стару глибоку рану ятритиму, чекала коли сам схоче розповісти. Гліб інакші міркування мав. Покрутив здогадки у мізках і вирішив великодушно мені не згадувати те, за що і вибачатись не було потреби. Не згадував, а таки і не забув – все вилив на мене, як до довгої розмови дістались. Наступного дня на пошту результат з лабораторії прилетів – і сама знала, що він негативний буде, тому не відкривала навіть. Адресат і в пошті в чорний список відправився. До кінця тижня вже в тиші прожила. Хоча яке то життя, коли ледь ноги тягнеш і болить так, що вити хочеться? Сама себе переконувала, що як знову до мене заявиться – не виганятиму, дам час щоб всі крапки розставити, як що не допетрав – поясню. Зрозуміє – може буде діло, а ні – то… Подумаю про це потім.  

1 ... 59 60 61 ... 71
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Збій системи, Інна Земець», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Збій системи, Інна Земець"