Читати книгу - "Три місяці для себе, Юджин Перо"

– Цього достатньо, – заспокоїв мене Сашко. – Мама ще буде говорити, що не потрібно було нічого приносити. Готуйся слухати, – попередив він наприкінці.

– Це не має значення, – відповіла приглушено.

Якщо чесно, то я трохи хвилювалася перед зустріччю. Як би там не було, але мені хотілося сподобатися батькам коханого чоловіка. Можливо, це нерозумно, але по-іншому я не могла. Напевно, кожна дівчина почувається так, коли справді кохає.

– Нервуєш? – Зрозумівши все по моєму обличчю, по-доброму поцікавився Саша, коли ми сіли в машину.

– Нервую трохи.

– Не хвилюйся, моя мама вже тривалий час намагається мене одружити, тому твій приїзд для неї велике свято, – безпорадно посміхнувшись, зізнався він.

– І як довго вона намагалася тебе одружити?

– Напевно, коли мені виповнилося тридцять, я став частіше чути, що мені пора одружитися. З минулого року мама почала говорити, що краще створювати сім'ю, коли є на це сили, адже всіх грошей у світі не заробиш, а діти дуже спритні, їм потрібен молодий татусь.

– І що ж ти відповідав? – Запитала з цікавістю.

– Казав, що все буде добре, – легковажно відповів він. – Щоправда, на останній новорічній сімейній вечері мені все-таки довелося зізнатися, що мені дехто подобається. Мама, наслухавшись якихось своїх подруг, почала вже думати, що я наслідую модні віяння і мені не подобаються дівчата зовсім.

Поперхнувшись, я голосно розсміялася, почувши щось подібне. Уявляю, наскільки сильно хвилювалася мама Сашка, що вже такі думки прийшли їй у голову. Але, справді, у чоловіка ж були стосунки з дівчатами раніше, тож із цього приводу взагалі, як на мене, хвилюватися не варто було. Утім, стану колись мамою і, можливо, на власному досвіді зрозумію сподівання люблячого материнського серця.

На дорогу, загалом, ми витратили майже дві години. Батьки чоловіка жили за містом, у приватному будинку і їхати довелося пристойно, нехай ми скрасили цей час приємною розмовою. Сашко розповідав про своє дитинство, юність, зрілість та участь батьків у його житті. Для нього батьки були завжди надійною опорою, ніколи особливо не лаючи або не забороняючи щось синові. Звісно, не без повчань, але я якоюсь мірою могла зрозуміти їхні хвилювання з приводу дорослішання сина. Напевно ж кожному з батьків хочеться, щоб їхня дитина була хорошою людиною.

– Ходімо, – взявши мене за руку, коли ми вийшли з машини, Саша повів мене до будинку.

У батьків мого чоловіка був гарний двоповерховий будиночок, явно із сучасним плануванням. Як розповідав Саша, вони переїхали в цей будинок чотири роки тому, щоб бути ближче до сина. Але, треба віддати їм належне, територія навколо будинку була дуже доглянутою, з кількома клумбами з різними квітами і декоративними, фруктовими деревами. Безумовно, у такому місці можна зі спокійною душею зустрічати старість і запрошувати на вихідні онуків.

– Саша приїхав! – Почула я гучний бас чоловіка, а потім почувся якийсь галас із дому.

Здається, батьки Саші хвилювалися не менше за мене перед цією зустріччю, що трохи заспокоїло мене. Ми, можна сказати, в одному човні і, як я не щодня знайомилася з «майбутніми свекрами», так і вони не щодня «невістку» зустрічають. Але, безумовно, про це поки рано говорити. Мені Саша пропозицію не робив, до того ж я зовсім скоро у відпустку тривалу відправлюся.

Не встигла я ще про щось подумати, як побачила батьків Сашка. Поза всякими сумнівами, тільки за першим враженням було видно, що вони чекали на мене. Реально, у мене навіть на душі потепліло від цього розуміння, адже я щиро сподівалася, що ніяких сварок між нами не буде. Зрештою, на користь такі сімейні стосунки нікому не підуть.

– Мамо, тату, – посміхнувшись, Сашко підвів мене до своїх батьків, одразу ж обійнявши маму і поцілувавши її в щоку. – Познайомтеся, це моя дівчина – Поліна. Моя мама – Олена Аркадіївна і тато – Микола Олегович.

– Ми вже знайомі, – відмахнувшись від сина і торту, що він хотів їй передати, Олена Аркадіївна взяла мене за руку. – Як же я рада тебе бачити, Поліно.

– Не лякай дівчинку, Олено, – попередив дружину Микола Олегович, зберігаючи незворушний спокій. – Але ми справді раді тебе бачити, Поліно. Проходьте скоріше до будинку, там Олена цілий стіл уже накрила.

– Так-так, ви з цими доставками, ресторанами, напевно, і не їсте нормально, а в мене все свіже, домашнє. До речі, Поліно, Саша вміє готувати, тож ти зрідка змушуй його балувати тебе домашньою їжею.

– Я теж умію готувати, – промовила, ледь впоравшись із власними думками.

Чомусь мені здавалося, що логічніше буде, якщо Олена Аркадіївна запитає, чи вмію я готувати, а не скаже, щоб готував Сашко. Реально, таке відчуття, що збираються не мене питати про сильні сторони, а рекламувати сина, щоб уже точно він зміг одружитися. Думаю, Олена Аркадіївна надто переймається, адже, чесно кажучи, Саша точно зможе знайти собі дівчину, якщо захоче. Але, напевно, останнє у всьому це ключове, адже головне, щоб він цього хотів.

– Це прекрасно, – тут же похвалила мене жінка. – Коли дітки підуть, будете по черзі готувати, щоб ти сильно не втомлювалася. А там і я допоможу, якщо потрібно буде. Та й доставка в такому варіанті теж непоганий варіант, головне замовляти їжу в хорошому ресторані.

– Олено, – застережливо промовив Микола Олегович.

- А що Олено? Я все правильно кажу! Це колись ні підгузків не було, ні пральних машин, а зараз є всі блага, щоб полегшити життя людям, молодим мамам. Звичайно ж, цими благами варто користуватися. Я права, Поліно?

Посміхнувшись, я слухняно кивнула, зрозумівши на всі сто відсотків те, про що говорив Сашко. Справді, його батьки були серйозно налаштовані не тільки сина незабаром одружити, а й одразу ж за онуками до пологового будинку вирушити. Тільки, чи не засмутяться вони, якщо дізнаються, що я у відпустку зібралася? Чи не думатимуть, що вони до мене з усією душею, а я у відповідь у цю душу плюнула?