Читати книгу - "Три місяці для себе, Юджин Перо"

Трохи поговоривши з батьками чоловіка, я привітно посміхалася, почуваючись дещо невпевнено. Мені ніяк не давало спокою питання, яке так і крутилося в мене в голові. З одного погляду було видно, що Олена Аркадіївна і Микола Олегович до мене ставилися вже як до своєї доброї невістки, і мені зовсім не хотілося сваритися з ними через мою майбутню відпустку.

Утім, коли розмова зайшла про мою «хворобу», про яку вони, виявляється, знали, я все-таки зважилася сказати про свій намір подивитися світ. І, на мій чималий подив, я абсолютно не зустріла жодної критики. Навіть жодного косого погляду не було.

– Потрібно жити тут і зараз, адже невідомо, що трапиться в майбутньому, – кивнула розуміюче Олена Аркадіївна. – Я вісім років тому хворіла, мені операцію робили по жіночому, припускали онкологію, і тоді мені здавалося, що життя вже закінчилося. Пухлина була доброякісною, тому все обійшлося, але я досі пам'ятаю, наскільки я була спустошена. Тоді я вечорами, лежачи в лікарні, думала, скільки всього ще не зробила, і це буквально з'їдало мене зсередини. Мені хотілося побачити, як одружиться мій син, своїх онуків і просто пожити для себе.

– Після цього ми стали менше працювати і більше відпочивати, проводити час разом, займаючись улюбленими хобі, – стиснувши руку дружини, посміхнувся Микола Олегович.

– Так, після цього Сашко вирішив бізнес свій заснувати, втілити в життя свою мрію, – посміхнувшись синові, тепло проговорила жінка. – Тому не хвилюйся, ми все розуміємо, і я тебе щиро підтримую. А від одного чи двох місяців твоєї відпустки нічого не зміниться. Наскільки я зрозуміла, Саша вже давно в тебе закоханий.

Похитавши головою, подивившись на свого сина, Олена Аркадіївна безпомічно махнула рукою, немов не в силах витримати пасивну поведінку Сашка раніше. Але, як на мене, все вчасно. Звісно, не виключено, що зараз ми могли бути глибоко щасливою сім'єю з дітьми і спільними захопленнями, але могли ж і не бути. А зараз, маючи подібний досвід боротьби з хворобою разом, ми будемо більше цінувати одне одного.

Посидівши ще годину в батьків чоловіка, ми разом пішли. Після цього знайомства я почувалася дуже тепло, з вірою на краще майбутнє. Здавалося, що якийсь невидимий тягар, про який я сама не знала, несподівано звалився з моїх плечей. Все-таки, як не крути, але стосунки з батьками впливають на взаєморозуміння молодої пари.

– Після того, як приїдеш із відпустки, може, влаштуємо зустріч для наших батьків? – Ненароком поцікавився Сашко.

– Чи не занадто це поспішно?

– Нам варто поквапитися, – незворушно промовив чоловік. – Ще трохи і я стану зовсім старим.

– Ти? – Перепитала, подивившись на «цвітуче» обличчя чоловіка. Від старого його відділяє величезна прірва. До того ж, дехто займається спортом, тож тіло в нього підтягнуте й підкачане.

– Не дивись на мене так, – легковажно протягнув він. – Сама ж розумієш, роки беруть своє. Навіть якість сперматозоїдів із віком знижується, а я хочу велику сім'ю.

– Наскільки велику сім'ю?

– Щонайменше двох дітей, а краще трьох або чотирьох.

Стиснувши губи, я відвернулася, зробивши вигляд, що взагалі нічого не почула. Якщо я не помиляюся, Саша вже щось говорив мені з приводу того, що хоче велику сім'ю. Але, реально, краще зробити вигляд, що чоловік просто жартує. Куди нам чотирьох дітей? Боюся, у мене ніяких сил не вистачить, щоб приділити увагу в достатній кількості кожній дитині, а це просто дуже важливо, як на мене.

Коли ми повернулися додому, я вирішила подивитися красиві місця світу, щоб визначитися, куди поїхати насамперед. Від великої кількості красивих картинок у мене буквально в очах все рябіло. Вибрати щось було майже нереально. Куди не глянь, скрізь краса. Ще й реклама круїзних лайнерів вискакувала, буквально вражаючи мене своїми фарбами. Реально, я навіть не знала, що стільки розваг може бути на лайнері.

– Я проти лайнера, – промовив спокійно Саша, ставши поруч. І побачив же, що я перейшла по рекламі, щоб краще все подивитися.

– Чому?

– Це небезпечно, – видав він, не змінюючи виразу обличчя. Але, реально, це ж не Титанік. До того ж, літати літаками не менш небезпечно, нехай і статистика показує, що найбільш «ненадійним» видом транспорту є автомобіль. – Без мене точно не можна. Вирушимо в подорож на круїзному лайнері, коли в мене буде час.

Застопорившись на світлині якоїсь вечірки на лайнері, я згідно кивнула. Безумовно, це не подорож із наміром світ подивитися. Звісно, стверджувати щось напевно я не могла, але інтуїція підказувала, що лайнером подорожувати краще удвох.

– Ми домовилися? – Перепитав чоловік, явно не задоволений лише моїм кивком.

– Домовилися.

– Якщо не знаєш, що подивитися, просто обери визначні пам'ятки з давніх і сучасних чудес світу. Не дарма ж їх саме так назвали, тож це має дуже запам'ятатися. А куди не встигнеш вирушити сама, тоді разом якось злітаємо, подивимося.

– Чудеса світу, кажеш, – задумливо прошепотіла, з вдячністю подивившись на Сашка.

Усе-таки, який же в мене розумний чоловік. Він не тільки добрий, турботливий, красивий і, чого приховувати, багатий, а й дуже розумний, кмітливий. Хоча, було б дивно, якби він зміг підняти бізнес із нуля, не маючи жодних здібностей. Навіть залишати його тепер страшно одного, дівчата ж злітатимуться до нього, немов бджоли на мед. Утім, не варто недооцінювати свою чарівність. Навпаки, він засумує, я засумую, і ми взагалі одне від одного відійти не зможемо.