Читати книгу - "Три місяці для себе, Юджин Перо"

Два місяці моєї запланованої і повністю розписаної відпустки пролетіли, здавалося, в одну мить. Я страшенно скучила за Сашею і мамою, і ще більше надихнулася новими враженнями, після побачених красот. І, чого брехати, тепер мені хотілося трохи осісти на одному місці і не літати у відпустку більше, ніж на тиждень. А особливо не літати у відпустку одній. Але, з іншого боку, моя особиста обіцянка, яку я дала сама собі, виконана.

Незважаючи на те, що хвороби більше немає, я все-таки приділила собі три місяці. Зрозуміла, наскільки прекрасно жити, насолоджуватися кожною миттю прожитого дня. Ну а ще я витратила всі свої заощадження. Реально, виявилося, що відпочинок – це не тільки нові враження, але ще й бездонна яма, яка просто поглинає гроші з блискавичною швидкістю.

– Дівчино, ми приїхали, – промовив таксист, вириваючи мене з купи власних думок.

– Дякую, – розплатившись із чоловіком за проїзд, я вийшла з таксі, подивившись на багатоповерховий будинок. Ще до того, як я поїхала, Саша віддав мені ключі від своєї квартири. Чоловік хотів, щоб після мого приїзду ми вже офіційно почали жити разом, не бігаючи туди-сюди.

Забравши свою величезну валізу, я хитро посміхнулася, вже думаючи про те, як зрадіє Саша, коли побачить мене. Про свій приїзд я йому не розповіла, хоч і ледь не попалася на обмані перед рейсом. Мені хотілося зробити йому сюрприз, як він мені зробив місяць тому, несподівано з'явившись у Бразилії. Особисто я від його сюрпризу була в дикому захваті й хотіла, щоб він також відчув подібні емоції. Безумовно, якби він тоді не приїхав, я б не витримала далеко ще майже три тижні сама.

Зайшовши у квартиру, я похитала головою, побачивши скрізь стерильну чистоту. Ось уже кого точно не зловиш на безладі. Педантична натура чоловіка проявлялася в кожній деталі його життя. Сподіваюся, після нашого спільного проживання це не викличе непорозумінь. Хоча, ми ж не один день до цього жили разом, і жодних проблем не було. У мене, якщо так подумати, немає звички речі розкидати або залишати брудний посуд, якщо я не поспішаю на роботу.

Затягнувши валізу до спальні, я пішла у ванну кімнату, бажаючи прийняти душ, а потім вбралася, дивлячись на час. Зараз була тільки третя година дня і Саша ще має бути на роботі. І я взагалі не здивуюся, якщо весь цей час він так чи інакше затримувався на роботі, щоб швидше закінчити всі справи. Так уже вийшло, що він полюбляє подібним чином доробляти справи і не раз я теж залишалася з ним допізна на роботі. Хоча, зараз уже невідомо, чи справді потрібно було понаднормово попрацювати, чи хтось навмисно мене затримував, щоб я нікуди не пішла гуляти.

Подивившись у дзеркало, перевіривши свій зовнішній вигляд, я задоволено кивнула. Уже почалася рання осінь, тому було трохи прохолодно. Добре ще, що я встигла перевезти перед своїм відпочинком речі й досить швидко знайшла легке пальто в гардеробі.

Не затримуючись більше, я знову викликала таксі, а опісля поїхала до офісу, не в силах стримати посмішку. У мене було стійке відчуття, що цей сюрприз вийде на ура. Я буквально притоптувала від нетерпіння і бажання якомога швидше дістатися до місця призначення. Безумовно, якби в мене були крила, я б уже давно подолала цю відстань.

Розплатившись, наспіх подякувавши водієві, я поспішила до офісу, зустрічаючи співробітників нашої фірми по дорозі і бачачи їхні витягнуті обличчя. Здавалося, що мене вже потихеньку всі почали забувати, так сильно дивуючись. Або, можливо, вони не очікували, що я несподівано з'явлюся. Звісно, ні для кого не було таємницею, що я поїхала у відпустку, але така тривала відпустка, природно, могла спричинити різні чутки. Не здивуюся, якщо виявиться, що всі вже думали, що я звільнилася, і між нами із Сашею немає жодних стосунків.

Вийшовши з ліфта на потрібному мені поверсі, не припиняючи вітатися з усіма, я широко посміхнулася, коли побачила широко розкриті від здивування очі Віоли. Для неї моя несподівана поява також стала сюрпризом.

– Начальник у себе? – Запитала лукаво.

– У себе, – кивнула подруга. – Поліно! Ой, – затуливши рота руками, вона потягнула мене до себе і без слів попросила тримати рот «на замку».

– Що таке? – Запитала пошепки.

– Зараз побачиш шоу, – скрививши губи від легкої зловтіхи, відповіла вона, а потім кивнула на двері Саші.

Здригнувшись від несподіванки, коли в кабінеті щось голосно стукнуло, я з іще більшим запитанням в очах подивилася на подругу. Що відбувається? Чому Саша так нервує? Хоча, судячи з поведінки Віоли, це вже не вперше таке відбувається.

– Геть пішла! Звільнена! Швидко збирайся і щоб я тебе більше тут не бачив! – Прокричав голосно чоловік, і я вже почала поглядати на двері. Може, ще не пізно піти?

– Віоло, що відбувається?

– Це новенька помічниця Дмитра Івановича, – усміхнувшись, поділилася інформацією подруга. – Уже шоста за ці два місяці.

– І що з нею не так?

– Або вона дурепа, або ж клеїлася до твого Олександра Миколайовича. Чомусь після розмов про ваші стосунки ці дівчата сміливіші. Напевно, вони думали, що раз ти змогла, тоді й вони зможуть. Наївні.

Холодно хмикнувши, я холодно примружилася. Наївні? О ні, це не наївність, а справжнісіньке нахабство. Та як вони взагалі посміли на чужого ідеального чоловіка свої дзьоби розкрити?

– Краще біжи швидше, поки я тебе сама звідси не викинула, – промовила крижаним голосом, коли з кабінету вискочила перелякана дівчина зі значним декольте.

– А ти хто?

– Майбутня дружина Олександра Миколайовича, – видихнула приглушено, а після холодно посміхнулася, починаючи наближатися до дівчини.

Спантеличено подивившись на мене, дівчина, здавалося, здригнулася, а потім швидко забігла до кабінету помічника, закривши за собою двері. Злякалася, полохлива яка. Не боїться, що я чекати її тут буду?

– Поліно?

– Не очікував мене тут побачити? – Ображено запитала, подивившись на коханого чоловіка. Звісно, зрозуміло, що він не винен, що на нього дівчата, наче бджоли, злітаються, але все одно прикро.