Читати книгу - "Черево Парижа"

Клод не бував на цих бенкетах. Застукавши раз маленьку квіткарку, коли вона крала буряк і ховала його у свій кошик, він нам’яв їй вуха й вилаяв негідницею. Він казав, що немає вчинку, паскуднішого за крадіжку. А проте художник мимохіть захоплювався цими похітливими тваринами, злодійкуватими й ненажерливими, які насолоджувалися покидьками, що валялись долі, збираючи крихти, які падали зі столу велетня.

Маржолен став на службу до Гавара, радіючи, що там нічого не треба було робити, а тільки слухати нескінченні балачки патрона. Кадіна продавала букети і вже звикла до лайки тітки Шантмесс. Маржолен і Кадіна все ще жили дитячим життям, не знаючи сорому, задовольняючи свої бажання і віддаючись найневиннішій розпусті. Як рослини, зростали вони на жирному грунті ринкового кварталу, де навіть у літню спеку стоїть рідке чорне болото. Дівчина шістнадцяти років і хлопець вісімнадцяти років не знали сорому, як діти, що, нітрошки не соромлячись, задирают сорочки біля тротуарної тумби. А тимчасом у Кадіни вже прокидалися бентежні мрії, коли вона бродила вулицями, крутячи букетики фіалок, мов веретено між пальцями. І Маржолен також відчував знемогу, якої сам не розумів. Він покидав іноді свою подругу, тікав з прогулянки, не приходив на бенкети, щоб піти глянути на мадам Кеню крізь дзеркальні вікна її ковбасної. Ліза була така вродлива, така,гладка, така кругла, що Маржоленові, коли він дивився на неї, робилося надзвичайно гарно. При ній він відчував якусь ситість, мов з’їв чогось смачного, а коли відходив од неї, то весь час відчував бажання побачити її знову, бажання настирливе, як голод і снага. Так минали місяці. Спочатку Маржолен шанобливо поглядав на ковбасницю, як на вітрини бакалійних та фруктових крамниць. Потім, коли настали у них дні великого мародерства, він почав мріяти, поглядаючи на красуню Лізу, як приємно було б обняти її повний стан і жирні плечі; це так само вабило його, як запускати пальці в діжечки з маслинами і в ящики з сушеними яблуками.

З деякого часу він щоранку бачив мадам Кеню. Вона проходила мимо Гаварової крамниці і зупинялась на хвилинку побалакати з торговцем живністю. Ковбасниця надумала сама ходити на ринок,— щоб, казала вона, її менше обкрадали. А насправді їй хотілося викликати Гавара на відвертість; у ковбасній Кеню-Граделів він побоювався розпускати язика, а в себе в крамниці балакав досхочу про все на світі. Ліза вирішила довідатися від нього докладно про все, що відбувалось у винарні Лебігра, бо своїй таємній поліції, мадмуазель Саже, вона не дуже вірила. Таким чином, вона вивідала в жахливого балакуна багато незрозумілих речей, які дуже налякали її. За два дні після розмови з чоловіком у своїй спальні мадам Кеню повернулася з ринку дуже бліда й зробила знак Кеню йти за нею до їдальні. Зачинивши двері, жінка сказала:

— Твоєму братові, мабуть, дуже хочеться, щоб ми загинули на ешафоті!.. Чому ти криєшся від мене з тим, що знаєш?

Кеню запевняв, що нічогісінько не знає. Він поклявся не заходити більше до Лебігра і весь час додержує своєї обітниці. Знизавши плечима, Ліза, казала далі:

— І дуже добре зробиш, якщо не хочеш накласти головою... Флоран, мабуть, замішаний у якусь погану історію, я відчуваю це. Допіру я достатньо довідалася, щоб знати, що його чекає... Він знову буде на каторзі, розумієш?

Трохи помовчавши, ковбасниця заговорила спокійнішим тоном:

— От нещасний!.. Адже йому тут, у нас, хіба що пташиного молока невистачає, міг би знову зробитися порядною людиною, має перед очима тільки добрі приклади. Та ні, це вже в нього в крові сидить. Скрутить він собі в’язи з тою політикою... Ну, цьому має бути край,— чуєш, Кеню? Пам’ятай, я тебе попередила.

Вона наголосила на останніх словах. Кеню схилив голову, чекаючи вироку.

— По-перше,— говорила далі дружина,— він не буде більше в нас харчуватись; досить того, що ми даємо йому де жити. Він одержує платню, хай годує сам себе.

Чоловік хотів був заперечити, та жінка затулила йому рота, піднісши голос:

— Інакше вибирай між ним і нами. Слово даю, що я й дочка підемо від тебе, якщо він залишиться тут. Кажу тобі відверто: це людина, від якої можна сподіватися всього. Він з’явився сюди, щоб зруйнувати нашу сім’ю. Та я наведу свої порядки, будь певний... Чуєш: або він, або я,.

Вона залишила свого чоловіка таким розгубленим, що він не міг язиком поворухнути, і повернулась до ковбасної. Там з привітною усмішкою красуня-ковбасниця зважила покупцеві півфунта гусячого паштету.

Ліза дуже дотепно зуміла викликати Гавара на суперечку про політику, під час якої він прохопився, що вона ще побачить, що буде: вони все перевернуть, і досить двох рішучих людей, таких, як її дівер і він сам, Гавар, щоб запалити цілу країну. Це й була та погана історія, про яку казала Ліза, політична змова, на яку постійно натякав торговець живністю з таємничим виглядом та широкомовними усмішками, що примушували здогадуватися про багато дечого. Лізі уже ввижалося, що ось-ось до них увірветься банда поліцаїв, захопить ковбасну, позатикає роти Кеню, їй самій і Поліні, а тоді кине їх в якесь жахливе підземелля.

Увечері за обідом від господині віяло крижаним холодом; вона не припрошувала Флорана і навіть кілька разів промовила:

— Дивно, скільки в нас хліба йде останнім часом!

Флоран, нарешті, зрозумів. Він відчув, що з ним поводяться, як з родичем, якого хочуть виставити за двері. Останні два місяці Ліза давала йому носити тільки старі штани та сюртуки Кеню; а через те що Флоран був настільки ж худий, наскільки його брат товстий, то широке вбрання дуже кумедно теліпалась на ньому. Невістка давала йому також стару білизну молодшого брата, двадцять разів полатані носові хусточки, подерті рушники, простирадла, придатні тільки на ганчірки, поношені сорочки, розтягнені животом Кеню і такі коротесенькі, що могли правити Флоранові хіба що за фуфайки. Взагалі його вже не оточувала м’яка запобігливість і доброзичливість, як раніше. Усі члени сім’ї тільки знизували плечима, наслідуючи приклад господині; Огюст з Огюстіною поверталися спиною до Флорана, а маленька Поліна, з жорстокістю пещеної дитини, просто у вічі дорікала йому плямами на його одежі та дірками на білизні. Він тепер дуже мучився за столом, не наважуючись їсти, бо помітив, якими очима дивились на нього мати й