Читати книгу - "Ігри мажорів. "Сотий" ліцей, Діна Ареєва"

 —  Іди переодягайся, Топольський,  —  відбирає в Микити журнал фізрук.  —  А ти, Зарічна, не спи, записуй.

Нікіта віддає журнал і знову торкається моїх рук. У вухах стукає, у грудях бухає, здається, що в мене замість крові електричний струм.

Хлопці вже все пропливли, тепер пливуть дівчата. Мілена теж легко вкладається в норматив, і мене знову починає гризти заздрість.

 —  Давай сюди,  —  фізрук забирає в мене журнал і оголошує п'ять хвилин перерви.

 —  А ти не хочеш поплавати, Зарічна?  —  чую уїдливий голос.

Піднімаю голову  —  Мілка. Стоїть і свердлить поглядом. Вирішую не відповідати, відвертаюся, і тут мене з басейну кличе Алька.

 —  Маш, потримай, будь ласка,  —  простягає вона шпильку.  —  Все одно волосся вже намокло.

Я нахиляюся за шпилькою, і мені в спину прилітає сильний поштовх.

 —  Іди й ти здай норматив, чортова вискочко,  —  чую злісне шипіння, але вже за секунду не чую нічого, бо наді мною змикається товща води, і я розумію, що тону.