Читати книгу - "Снігопад, Ніл Стівенсон"

— Це начебто конкретне запитання, але насправді воно дуже заплутане, і така програма, як-от я, не може дати на нього задовільної відповіді. Дозвольте процитувати книжку Kramer, Samuel Noah, and Maier, John R. Myths of Enki, the Crafty God. New York, Oxford: Oxford University Press, 1989: «Релігія, магія та медицина в Месопотамії так нерозривно переплетені, що будь-яка спроба їх розділити виявляється каторжною і, зрештою, марною справою... [Шумерські замовляння] демонструють настільки довершені зв’язки між релігійним, магічним та етичним вимірами, що спроба виокремити з них певний конкретний елемент лише спотворить усю конструкцію». Тут іще є матеріали, які можуть допомогти розібратися в темі.

— Де?

— У сусідній кімнаті, — відповідає Бібліотекар, вказуючи на стіну. Він підходить до неї та відсовує переділку з рисового паперу.

Наділене магічною силою мовлення. Сьогодні люди в таке вже не вірять — хіба в Метасвіті, де магія таки можлива. Мета-світ — це уявна структура, він складається з коду, а код — це просто різновид мови, різновид, який розуміє комп’ютер. Мета-світ як цілість можна уявити у вигляді комплексного нам-шуб, що впливає на оптоволоконну мережу Л. Боба Райфа.

Дзенькає телефон.

— Секунду, — вибачається Хіро.

— Можете не квапитися, — відказує Бібліотекар, пропускаючи очевидне нагадування про те, що може чекати хоч би й мільйон років.

— Це знову я, — лунає голос Y. Т. — Досі на поїзді. Каліка зійшов в Експрес-порту 127.

— Гм. Це ж Середмістя навпаки, далі просто не заїдеш.

— Правда?

— Ага. Один-два-сім — це два в сьомому ступені мінус один...

— Та годі тобі, я покладаюся на твоє слово. Ну, це місце реально десь посеред ніхуя.

— Ти не пішла за ним?

— Жартуєш? Тут? Хіро, звідси десять тисяч миль до найближчої будівлі.

А й справді, Метасвіт будували з перспективою розширення, але майже вся забудова розташована між двома чи трьома Експрес-портами — це п’ятсот кілометрів чи десь близько того — Середмістя. Порт 127 за двадцять тисяч миль звідти.

— Що там є?

— Чорний куб з ребром двадцять миль.

— Абсолютно чорний?

— Ага.

— Як ти примудрилася виміряти такий здоровецький куб?

— Ну, я собі їду, дивлюся на зірки, аж раптом праворуч від поїзда зірки повністю зникли. Я взялась рахувати локальні порти. Нарахувала шістнадцять. Тоді ми приїхали до Експрес-порту 127, каліка виліз і пішов до тої чорної штуки. Я нарахувала ще шістнадцять локальних портів, і зорі з’явилися. Тоді я взяла тридцять два кілометри і помножила їх на 0,6 — так і вийшло двадцять миль, телепню.

— Це добре, — визнає Хіро. — Чудова інфа.

— Як думаєш, кому належить чорний куб з ребром двадцять миль?

— Без жодних на те підстав і суто навздогад скажу, що Л. Бобу Райфу. Ймовірно, саме йому належить величезна одиниця нерухомости посеред ніхуя — і саме там зберігаються бебехи Метасвіту. Ми іноді натикалися на неї, коли гасали там на мотоциклах.

— Так, гаразд, партнере, мені вже час.

Розділ 28

Хіро кладе слухавку і заходить у нову кімнату. Бібліотекар іде слідом.

Сторона кімнати — десь п’ятдесят футів. Посередині три великі артефакти, точніше тривимірні рендери артефактів. У самому центрі висить великий млинець випаленої глини, завбільшки приблизно як кавовий столик і десь фут завтовшки. Хіро здогадується, що це збільшений рендер якогось меншого об’єкта. Широка поверхня млинця всуціль укрита кутастими письменами, в яких Хіро впізнає клинопис, боковини змережені паралельними скругленими жолобками — певно, слідами від пальців, які формували плиту.

Праворуч — дерев’яна жердина, трішки розгалужена вгорі, ніби стилізоване дерево. Ліворуч від плити — восьмифутовий обеліск, він також укритий клинописом, на верхівці вирізьблено барельєф. Кімната заповнена тривимірними сузір’ями гіперкарток, які невагомо висять у повітрі. Нагадує кадр зі щвидкісної зйомки хуртовини. У деяких місцях гіперкартки розташовані в чітких геометричних сітках, наче атоми в кристалі, подекуди громадяться кучугурами. В кутках зібралися справжні гори, наче Лаґос просто поскидав їх туди, коли скінчив роботу. Хіро виявляє, що його аватар може проходити крізь гіперкартки, не порушуючи ладу, — це тривимірний відповідник захаращеного робочого столу, все сміття залишилося там, де Лаґос його покинув. Хмара гіперкарток тягнеться в усі боки приміщення п’ятдесят на п’ятдесят, на вісім футів від підлоги вгору — рівно настільки, наскільки міг сягнути аватар Лаґоса.

— Скільки тут карток?

— Десять тисяч чотириста шістдесят три гіперкартки.

— Я не маю часу переглядати всі. Можеш дати якесь уявлення про те, над чим працював Лаґос?

— Можу зачитати заголовки усіх карток, якщо забажаєте. Лаґос відсортував їх у чотири загальні категорії: біблійні студії, шумерські студії, нейролінгвістичні дослідження та інфа про Л. Боба Райфа.

— Не вдаючись у зайві деталі — що був замислив Лаґос? До чого він дошукувався?

— Хіба я схожий на психолога? — питає Бібліотекар. — Я не можу відповісти на такі запитання.

— Давай іще раз. Як саме ці матеріали пов’язані — якщо пов’язані взагалі — з вірусами?

— Ці зв’язки дуже делікатні. Їх узагальнення вимагає творчого та дискретного мислення. Я — механічна сутність, і не маю жодного з них.

— Скільки всьому цьому років? — цікавиться Хіро, вказуючи на артефакти.

— Глиняна оболонка — шумерська. Третє тисячоліття до Різдва Христового. Її розкопали в місті Ериду, що в Південному Іраку. Чорна стела, або ж обеліск, — це кодекс Хаммурапі, датований приблизно 1750 роком до Різдва Христового. Деревоподібний об’єкт — культовий тотем ягвістів із Палестини, він називається ашера. Датований приблизно 900 роком до Різдва Христового.

— Ти назвав цю плиту оболонкою?

— Так. Всередині її — менша глиняна табличка. Так шумери захищали документи від пошкоджень.

— Я так розумію, всі ці речі зберігаються в музеях?

— Ашера і кодекс Хаммурапі у музеях. Глиняна оболонка — у приватній колекції Л. Боба Райфа.

— Райф явно цікавиться такими штуками.

— У біблійському коледжі Райфа, який він і заснував, найбагатший у світі факультет археології. Вони проводили розкопки в Ериду, там був центр культу шумерського божества на ім’я Енкі.

— І як це все пов’язано?

Бібліотекар зводить брови.

— Перепрошую?

— Добре, спробуємо методом виключення. Ти знаєш, чому Лаґос цікавився саме шумерськими письменами, а не, скажімо, грецькими чи єгипетськими?

— Єгипет був цивілізацією каменю. Їхнє мистецтво і архітектура — кам’яні, тож існуватимуть чи не вічно. Втім, на камені важко писати, і вони винайшли папірус,