Читати книгу - "Розлучення. Він кохає іншу, Альбіна Яблонська"

Подумавши над цим з хвилину, я все одно знизав плечима.

— Я не знаю.

— Це не відповідь, — не погодився мій випадковий співрозмовник. — Я от придумав величезний список того, що б я сказав своєму Кості. Якби він був тут, на цьому світі... Шкода, що правильні думки приходять так пізно. Занадто пізно... Але у вашому випадку поки що не надто пізно. Не відступайте, не кидайте цей бій. Для вас він священний. Інакше будете шкодувати залишок років. А ваше місце посяде хтось інший. Хто не буде гідний цієї ролі. А все тому, що ви це допустили.

Додому я вирушив збентежений.

Не міг приховувати від себе самого, що хочу неможливого. Хочу мати нове. Але при цьому зберегти старе.

Це неможливо.

Я хотів виростити Авдія. Але водночас бачити, як Назар запрошує дівчину на шкільному балі. Хотів прийти на останній дзвоник Аврори. І щоб там не було її іншого тата. Не мене.

Я намагався всидіти одразу на двох стільцях.

Мене ламало від думки, що це помилка.

Я не сказав тому мужику найголовнішого.

Що часто думаю про те, що помилився.

І моє бажання щось змінити, щось довести собі — воно мене позбавило того, що я любив по-справжньому...

Я під'їхав до її будинку.

Багатоповерхівка все ще світила вікнами.

І на порозі під'їзду хтось стояв.

Це були двоє. Кремезна чоловіча фігура. І худа жіноча.

На секунду здалося, що це Даліла.

Та коли під'їхав ближче — двері під'їзду грюкнули. А чоловічий силует розчинився на парковці. Одна з машин увімкнула фари і поїхала.

У ліфті мені здалося, що пахне її шлейфом. Тим самим запахом парфумів, які використовувала Ліла.

Гострі, пікантні ноти. Незабутній мікс, який не сплутати ні з чим.

І він чітко простежувався в ліфті.

Ніби вона щойно з нього вийшла.

Я постукав у її двері. І вона відчинила.

— Давид?

Ліла була здивована.

— Вибач, що так пізно. Вирішив усе ж заїхати... Цілий день тебе не бачив. Скучив.

Ми поцілувалися.

Ліла пішла на кухню.

Стала прибирати зі столу посуд.

Через вікно вивітрювався дим.

Я присів і подивився на попільничку.

У ній були недопалки нової марки. Без помади.

— Тобі налити чогось?

— Хто тут був?

— Про кого ти? Тут нікого не було.

— Чиї це недопалки?

— Мої. Тут була тільки я.

Вона не купувала "чоловічих" сигарет.

А я не палю.

Тоді чиї вони? Коли не того виродка.

Який поспіхом поїхав на своїй тачці.