Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

Цей самий придурок заревів як розлючений бик і кинувся в мій бік, я ухилилася від захоплення і зачерпнула кілька жмень землі. І коли на мене кинулися наступного разу, то кинула пил в очі. Судячи з крику влучила. Не довго думаючи побігла до байка. Варто було залізти на нього, мене скинув інший бандит і почали душити.

— Може, допоможете, — встигла пискнути я.

За кілька секунд поруч з'явився корабель, що мене висаджував і з нього хтось вистрибнув. Мужика з мене стягнули і парою ударів вирубили.

— Ти як? — запитав Марк.

— Жива, це головне. Може краще вдень до сховища?

— Добре.

Бандитів та їхні байки завантажили на корабель, потім завезли мій байк. Альфред на кораблі одразу мене обійняв.

— І як тебе одну відпускати.

— Поїдете удвох, — сказав нам Макр — на двох байках. А поки не заважайте тут, нам ще потрібно парочку урс зловити сьогодні.

— Краще ближче до світанку, їх менше буде.

— Нам однаково, ми їх із повітря сіткою ловимо.

— Ясно.

Нам з Альфредом показали, де можна посидіти до світанку, я навіть примудрилася поспати у нього в обіймах. А з першими променями сонця нас розбудили, мабуть, Альфред теж заснув.

Коли виїхали, на планеті урсів уже не було. Щодо бандитів нас попередили, щоб ми в них одразу оглушливим лазером стріляли. Я відразу перевела на цей режим і прибрала в багаж.

— А ви не спілкувалися з тими бандитами? — запитала через навушник поки ми їхали.

— Хитра яка, спілкувалися. Вони прилетіли на маяк, тільки з метою пограбувати тих, хто вижив.

— Ясно, добре, що до мене вони не прилітали.

Під'їхавши до сховища, знову помітили три байки. Тепер вони просто стояли осторонь, а троє хлопців стукали у двері та люк на даху.

— Засідка людям.

Альфред дістав лазер і почав стріляти, одразу заспокоїв того, що був на даху, а потім швидко вклав тих, хто залишився. Влучно він стріляє, зазначила я собі. Припаркувалися і підійшли до будинку. Я не голосно постукала і покликала:

— Народ є хто живий? І бажано не бандитської зовнішності.

Почула сміх у навушники, проігнорувала. Через двері була тиша.

— Мабуть рятувати тут нема кого і двері просто заклинило. Гаразд пішли звідси.

Двері миттю відчинилися, і з-за них на нас з Альфредом дивилися дві перелякані дівчини і хлопець. Дівчатам було років по двадцять, хлопець виглядав трохи старшим. Одна з дівчат була світловолоса, інша темноволоса. Обидві дуже милі, тільки перелякані.

— Привіт, ви маяк увімкнули?

— Так, — сказала світленька дівчина, — ви їх убили? — запитала вона, вказуючи на бандитів.

— Ні, оглушили. Вас троє чи є хтось ще?

— Ще двоє хлопців, — сказала інша дівчина, — але вони вчора не прийшли до схованки. Може на скелі залишилися ночувати. А сьогодні могли або загинути через них, або побоялися підходити.

— Зв'яжіть бандитів, — почули ми з Альфредом у навушник, — і знайдіть тих, хто залишився. Дізнайтеся, чи бачили вони ще бандитів.

— А бандити ще були?

— Так. Їх усього чоловік десять. Перший раз вони всі приходили, але ми встигли сховатися. А тепер вони приходять по троє щоранку. Пропонували відвезти нас із планети, але наш пілот їм не вірить, і ми з Марго теж щось не довіряємо їм, — сказала світленька дівчина. — Адже вони заломили таку ціну, ми за цей переліт разів у п'ять менше заплатили. А вони ще не однозначно натякнули, що можна по іншому розплатитися.

Альфред підійшов до мого байку і дістав мотузку. Хлопець допоміг йому затягнути всередину бандитів і там їх зв'язали. Порадили ім зачинитися і нікого не пускати, крім нас або їхніх друзів. А самі сівши на байки поїхали шукати інших хлопців.

— На скільки тут короткий день? — запитав Альфред і показав на сонце.

— Я не засікала, але він тут дуже короткий. А я ще обіцяла тебе урсою нагодувати.

У навушник хтось покотився від сміху.

— Хоча може хлопці на кораблі приготують, — сміх миттю стих. — Я взагалі-то це абсолютно серйозно. Екологічно чисте м'ясо, без запаху.

— Вмовила, — впізнала я Марка, — а то одну урсу сильно поранили, і, мабуть, вона відправиться на кухню.

— Так, сонце вже наближається до заходу. Здається раніше день був трохи довшим. Їдь за мною, переночуємо на скелі, за одне вночі можна озирнутися непогано і може побачимо, щось цікаве. Ти ж зможеш туди забратися?

Я показала Альфреду виступ, на якому раніше ночувала.

— Так.

— А мотузка там була тільки одна?

— Ні, — почули ми в навушник.

— Добре, значить багаж затягнемо.

— Ключі з байків дістаньте і тоді їх не викрадуть.

Ми так і зробили. Спочатку самі забралися на скелю, а потім Альфред затягнув мотузку з моїми багажними сумками. Тільки-но ми влаштувалися, як почули, що по верху скелі хтось біжить. Потім побачили як двоє хлопців швидко спускаються. Вони явно здивувалися, побачивши нас тут.