Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

— Ой, а ви Ізабелла Норіх, я бачив статтю про вас. Вас же забрали звідси. Хотів познайомитися, але не думав, що за таких обставин, — сказав чоловік і судячи з форми пілот.

— І вам добрій вечер, — сказала я, — а ви, значить, ті двоє хлопців, що вчора не повернулися в притулок.

— Так. Ви до наших заходили? Як вони?

— За вас турбуються, що вас могли зжерти або вбити.

— Ми вчора не встигли повернутися, а сьогодні знову намагалися яйця дістати.

Мене почало нудити при згадці про яйця. Побачила в хлопця свій рюкзак і, мабуть, цього разу вони вдало сходили.

— Дивлюся, набрали яєць.

— Так, уранці зваримо.

— Везе, я два тижні їх сирими їла. Уже нудить від одного спогаду. Не знаєте, де бандити свій корабель залишили.

— Туди кілька кілометрів, — махнув хлопець молодшого віку, — там, очевидно, нор урс менше або їх немає. Я Ангель, це наш горе пілот Рікі.

— Альфред, — представився коханий і дістав із сумки бінокль, став дивитися в той бік, що хлопець показував. — Так вдалині щось є. Ізі, перевір продукти, може їх погодуємо, а то вони урс привернуть таким гучним бурчанням животів.

У сумці знайшла сухі пайки і кілька пляшок води. Виявилося, що це в'ялене м'ясо і горіхи. Хлопці із задоволенням розділили один пайок.

— Дівчат потрібно погодувати, вони вже другий день сидять голодні, — сказав Ангель.

— Думаю, до ранку потерплять. Що видно?

— Поки що мало що, — сказав похмуро Альфред і став дивитися далі вже в інші боки, — ти теж поїси.

— Не хочу.

Мені підсунули горіхи, спробувала один і з подивом виявила, що вони смачні. Поїла горіхи, ще й кілька штук в Альфреда впихнула.

Уночі урси знову зібралися біля притулку, тільки просто сиділи й не шкреблися. Зараз це було дивно. А потім зрозуміла, що вони просто звикли туди приходити, бо там бувають люди, легка здобич. Сьогодні побачила й інших нічних мешканців цієї планети, як не дивно це виявилися дикі собаки. Які зграєю нападали на одну урсу, що відбилася, і рвали її. А урси в свою чергу нападали на них. І було не зрозуміло хто на кого з них полюватиме. Потім зазначила, що тут ще й птахи вночі намагаються урвати свій шматок падалі й урси їх активно ловлять. Цікаво, чому раніше я цього не бачила?

— Начебто і сліпі, а так спритно ловлять, — сказала я хлопцям.

— Ага, — сказали хлопці разом.

— Не уявляю, як ви тут вижили, — сказав Рікі.

— На цій скелі ночувала більшу частину часу або на даху сховища.

— А вдень? Ми кілька разів ледве втекли від цих собак.

— Аналогічно, їжа вдалася.

— Ліворуч рух, — сказав Альфред — Мабуть, пішли шукати зниклих дружків. Сподіваюся, дівчата їм не відчинять.

— Ні, у нас правило вночі нікому не відчиняти. Бо іноді урси так роблять, що схоже на стукіт. Один раз мало не відчинили, добре хоч у вікно подивилися, а то б нас зжерли. Тож ми домовилися приходити до темряви або кликати, якщо вже приперлися, коли зачинено.

Бандити під'їхали до нашої скелі. Ми всі разом підібрали ноги і відсунулися від краю. Обережно визирнула, подивилася: один із бандитів оглядав байки, шукаючи щось корисне. Решта тримали зброю напоготові й дивилися в бік урс.

— Може підстрелиш їх, відправимо на корм урсам, — тихо запропонувала Альфреду.

Він виглянув і стрельнув поруч із бандитом, що рився біля байків.

— Наступного разу в голову, — сказав Альфред.

— Ти б не виникало цуценя, а то завалимо ваш кволий притулок.

Я дістала другий лазер і показала Альфред мовляв, давай постріляємо.

— А як щодо того, що вас зараз з'їдять, — сказала я і вистрілила бандиту в ногу.

Той завив і на його крик відповіли урси.

— Жорстоко ти, — сказав хтось мені в навушник.

Бандити швидко підхопили свого товариша, що ниє, і залізли на байки, почали швидко їхати. Подивилися їм у слід, за ними понеслася зграя собак і кілька великих урс.

— Ну сьогодні їм буде не до нас. Чесно кажучи думала його вирубить.

— Тоді вище цілься, — порадив Альфред — гарне рішення.

— Хлопці, ви не засікали, скільки тут доба триває?

— 20 годин, — сказав пілот. — Коли ми прилетіли 5 годин був світловий день, і 15 ніч. Зараз уже три години день і 17 ніч. Думаю скоро дня тут взагалі не буде.

— Мабуть ми близько до полюса. Загалом цікаво. Хлопці, ви нас завтра заберете?

— Так, — сказав Марк, — ми, до речі, 5 урсів живих упіймали, щоправда маленьких. А то великі надто сильні і їхні сітки не утримують. Зате корабель м'ясом забезпечили до кінця місії.

— Зберігайте його тільки кращим за попереднє.

— А з ким ти спілкуєшся? — запитав Рікі.

— З тими, хто вас забере звідси.