Читати книгу - "Ти моя гра , Мартін Штарк"

Я не виходила з колегами на обід. Не хотілося нікого бачити. Не хотілося слухати перешіптування, ловити погляди, зустрічати Машу чи Савчук, а ще гірше Арсена. Замість цього я просто дістала печиво, яке в мене залишалося в сумці, і наляла собі кави в офісній кухні. Сіла за свій стіл, розблокувала телефон і відкрила стрічку вакансій.  
Офіціантка. 12-годинні зміни. Оплата мізерна.  
Оператор кол-центру. Випробувальний термін за копійки, потім обіцяють більше, але відсотки (правда не зрозуміла за що саме).  
Менеджер з продажів. "Робота з гарячими клієнтами", а насправді холодні дзвінки й відсоток, який ледве покриє мінімальні витрати на життя.  
"Робота для молодих, активних, комунікабельних". Завуальоване "нам потрібні раби, які будуть гарувати за копійки".  
Я зітхнула, притискаючи пальці до скронь. Відчай знову підкрався, як повільна змія, яка стискає свою жертву. Я відчувала, як мене охоплює паніка, але змусила себе видихнути й продовжити гортати.  
Я не могла дозволити собі брати будь-яку роботу.  Мені потрібно більше, щоб хоча б покрити борги.  
Я змушена знайти вихід. І навіть якщо він буде неочевидним, я його знайду. Бо в мене немає іншого вибору.  

День тягнувся надто довго. Я навіть не дивилася на годинник, поки колеги почали збиратися, голосно обговорюючи плани на вечір. Я не хотіла йти разом з ними. Не хотіла ловити погляди, чути шепіт поза спиною.  
Тому просто заглибилася в роботу, затримуючись довше, ніж потрібно.  
Остання розмова з клієнтом-інвестором затягнулася.  
— Так, я розумію вашу позицію… — моя рука машинально робила нотатки, а погляд випадково ковзнув у коридор.  
І там стояв він. Арсен. 
Високий, у чорному приталеному костюмі, який ідеально підкреслював його фігуру. Розстебнута біла сорочка відкривала вигляд на його ключиці та блискучу шкіру. Він стояв біля дверей, спершись плечем об стіну, і не зводив з мене очей. Спокійний, упевнений у собі. Так, ніби нічого не сталося.  
Я сильно стиснула ручку в пальцях, відчуваючи, як накочує злість. Усі мої біди зараз — через нього. Він відібрав у мене стабільність, змусив почуватися нікчемною перед усіма.  
Я не змінила тону, не збилася, продовжуючи говорити з клієнтом. Ніби його не існувало.  
Коли розмова закінчилася, я спокійно сховала телефон, прибрала документи та повільно вийшла в коридор.  
Арсен все ще стояв там. Але я пройшла повз нього, навіть не глянувши в його бік.  
Лише відчувала важкість його погляду, поки крокувала до ліфта.  
Я спокійно натиснула кнопку «1», коли зайшла до ліфта.  
Ще кілька працівників зайшли разом зі мною. Я відчувала, що Арсен залишився стояти там, у коридорі, навіть не намагаючись наздогнати.  
Я не хотіла про це думати.  
Коли ліфт спустився, я швидко вийшла, вдягнула теплий чорний пуховик і пішла на автобусну зупинку.  

Місто було похмурим, вологим від вечірнього туману. На вулиці холодний вітер бив у лице, нагадуючи, що осінь добігає кінця.  
Я зайшла в переповнений автобус, сіла біля вікна, відчуваючи спустошеність.  
Виплати за кредитами.
Пошук нової роботи.  
Невизначеність.  
Все це висіло на мені, як важкий камінь, що не давав дихати.  

Я зімкнула пальці на сумці, намагаючись зібратись із думками.  
— Я впораюся.  
Я повторювала це як мантру, поки автобус вирулив у темряву міських вулиць.  
Я навіть не увімкнула світло у квартирі, коли зайшла.  
Просто скинула пуховик, пройшла у вітальню і впала на диван.  

Телефон знову в руках.  
Знову відкриваю вакансії.  
Робота для молодших спеціалістів. Офіс. 12 000 грн.  Оператор гарячої лінії. Гнучкий графік, зарплата мінімальна. Менеджер із продажів. Бонуси при високих показниках.  
Нічого нового. 
Я відкинула телефон убік і потерла очі.  
Втома з’їдала мене зсередини. Але часу на жалість до себе не було.