Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Мати все 📚 - Українською

Читати книгу - "Мати все"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мати все" автора Люко Дашвар. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 60 61 62 ... 87
Перейти на сторінку:
їхні друзі, це завдяки їм вони… Порозсідалися. Келихи, тарілки. Сміються…

– Ми лише на хвильку, – перепрошувала Зоряна. – Увечері літак.

– А ви куди? – тоскно запитала Ліда.

– У літо, – відповів Олег.

– А я хочу на землю, – сказав Платон.

І всі замовкли. Зоряна уважним оком лікаря зміряла Лідиного брата, Олег засовався.

– Дякуємо, нам час.

Ліда зі Стасом пішли проводжати гостей, Платон обережно взяв Раю за руку:

– Ходімо туди, де є тільки ми.

– Добре, – вперше за цілий день зі щирою радістю прошепотіла дівчина.

Іветта сама лишилася біля накритого столу. Холодним поглядом проштрикнула Раїну спину.

– Раєчко…

Рая обернулася і завмерла. Ще не все?

– Ти забула вітаміни, які в ці години завжди приймає Платон. Ходімо. Я підготую, а ти віднесеш до Платонової кімнати.

– Добре, – із полегшенням.

Платон усміхнувся:

– Треба нагодувати бичка.

«Який жах! – холодно констатувала Іветта подумки. – Мабуть, вона розповідає йому про худобу зі свого хутора… – Розкладала пігулки в пластянки, трусилася від гніву. – Треба буде поговорити з нею про теми, які слід обговорювати з Платоном, а яких краще уникати, бо ще про матір свою алкоголічку заведе, про малих… Шкода! Шкода, що Платон не втерпів. Надто мало часу минуло, я не встигла ретельно підготувати ляльку. Доведеться надолужувати…»

Простягнула дівчині пластянки, підштовхнула поглядом – іди, та Рая не встигла ступити й двох кроків, коли Іветта раптом зойкнула, вигукнула:

– Стій! Стій, Раєчко! Я мало не забула найголовніше.

В окремій упаковці лежали великі рожеві пігулки. Іветта дістала дві, простягнула дівчині:

– Пий…

– Це вітаміни? – тільки й наважилася запитати Рая.

– Так. Хочеш бути з Платоном, мусиш пити їх щодня.

– Довго?

– Завжди.

То були не вітаміни. Радикальні контрацептиви, що після них у жіночому лоні, як у В’єтнамі після напалму, – нічого життєдайного. Платонове сім’я ніколи не повинно було прорости. Ніколи Іветтин син не нестиме відповідальність за чиєсь життя. Тут усі навкруги тільки для нього і заради нього, а не він для них.

Рая йшла геть – дрібненька, висока хвиля з волосся, біла сукня весільна волочиться, пластянки в руках. Іветта провела її поглядом, наказала няньці:

– Прибирай зі столу, Ангеліночко.

– А як Лідуся зі Стасиком повернуться? Все ж – подія, а всі порозбігалися по кутах. І не відсвяткували.

– Ніхто і не збирався. Діло зробили – і добре.

– То й собі відпочивати йдіть.

– Справа є, – Іветта присіла до столу, відсунула тарілки, розгорнула грубий блокнот. Зміни в житті Платона вимагали корекції методів лікування, й Іветта Андріївна Вербицька вирішила не відкладати таку важливу справу на потім.

Нянька покрутилася біля хазяйки, присіла поруч:

– І що ті блаженні там удвох роблять? Як думаєте? Якось дуже підозріло тихо. Як задушить? Воно ж межі не знає…

– Я додала до Платонових ліків снодійного. Хлопчику треба відпочити… – прошепотіла Іветта.

Ніч – мед. І вартовому б очі зліпила. Нескінченна відповідальність – така ж дурня, як і вічний двигун. Спати.

У кімнаті – мед. І хотів би різких рухів – не вийде. Місяцю з неба того меду не розігнати, слова до тиші липнуть. Спати… Платон із Раєю сиділи на килимі. Бичок глиняний поміж них – третій зайвий. Платон випростав голі ноги, сперся спиною на ліжко – все ляльку свою роздивлявся.

Вона поруч скрутилася, коліна до грудей, а здається – підборіддям у хмарку, бо ж і досі в сукні весільній. Оце б і не знімала аж доти, доки весь хутір не збіжиться, щоби було потім про що язиками ляскати. Дивилася на прозорий довгий поділ і, здається, тільки тепер починала усвідомлювати, що сталося в її житті за останні тринадцять днів. От доля-хура. Закинула, Рая й оком змигнути не встигла. Мамка – у потилицю, малих – подалі, а тут – він. Він. Очей не відвести, руки цілувати, плакати біля нього від щастя, сподіватися… Поки серденько тьохкало, раз-два – жона. Хіба так буває? У чому підступ? Наче йшла полем і трофей знайшла. А потрібен він їй чи зайвий?… Ухопила – й бігти. А нині спинилася. І що з тим усім далі робити? «Та якось буде. Пані треба слухатися і якось буде», – забідкалася подумки.

– Раю… Чому ти кричала позаминулої ночі? – почула Платонів голос.

Знітилася. Ой, засміє дурну!

– Боліло… – прошепотіла.

– Іншим не боліло. Мовчали, – збентежився.

Рая зиркнула скоса, згадала прекрасне кіно про любов і жінку на широкому ліжку, наважилася.

– Навчи… – ледь чутно.

Платон здивовано насупився, задумався. Відкинув волосся з лоба, раптом стиснув свій зап’ясток.

– Хочу, щоб було, як тоді… Коли ти посеред ночі зайшла до моєї кімнати і зап’ястку стало гаряче. Ти… можеш?

Вона почервоніла: можу. Повернула до нього обличчя і мало не розридалася. Наче все, що з нею інші робили – хоч би й ґвалтували – то нормально, то можна, бо не на ній гріх, бо вона до того й кроку не ступила. А як самій треба… Ой сором! Як він знає, що вона пробралася тої ночі до його кімнати і лише поцілувала? Він же спав.

Потяглася до Платона. Він напружився. Похапцем вдихнув, відкинув голову назад, і Рая тицьнулася просто в хлопцеву шию. Завмерла. Обережно торкнулася вустами прозорої шкіри.

Він здригнувся. Відсахнувся, упав спиною на килим.

– Що це? – прошепотів. – Ти… Що ти робиш?

– Цілую тебе…

– Мене ніхто ніколи не цілував… так.

Що він каже? Та він бреше! Розкинувся на килимі і безсоромно бреше. За ним, певно, всі дівчата столичні впадають, бо він… А в голові – ясно. Він тепер – чоловік Раїн законний. Оце так обернулося. Не втратити б! Не втратити б, бо без нього тепер – не хоче. Цілувати?

Нахилилася до хлопця, всі ясні думки десь за спиною й лишилися. Білий день. Сонце в очі. Геть нічого не видно. А їй і не треба. Вона його… відчуває.

І – мед. І хотіла б різких рухів – не вийде. Тремтіла, розстібала білосніжну сорочку, укривала поцілунками Платонову шию, груди, руки… Безпорадно шепотіла подумки: «Я тебе люблю… люблю…». Він лежав на килимі. Напівголий, збентежений, здивований. Уперше за життя не робив геть нічого, та збудливе божевілля розливалося тілом, ширилося, як чума, підступало до очей зрадливими сльозами і тішило. Купало в невагомих хвилях… Жодних рвучких рухів. Не вийде. Тільки вже – досить! Занадто…

– Припини… – прошепотів відчайдушно.

Рая завмерла, опустила голову. Знов щось не так? Ніколи вона йому парою не стане… Усе тут у них інакше. Платон збуджено видихнув, сів на килимі, обома руками обхопив Раю, притис до себе.

– А можна, я тебе цілуватиму? Кажи –

1 ... 60 61 62 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мати все», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мати все"