Читати книгу - "Енн із Шелестких Тополь"

— Напишіть, — просила Джеральдіна.

— Я певна, ви мали добрі наміри, — мовила пані Раймонд тремким голосом.

— Дякую, — крижаним тоном відповіла Енн, намагаючись вивільнитися з чіпких рук двійнят.

— О, прошу вас, тільки не сварімося, — благально проказала пані Раймонд; її величезні очі сповнилися слізьми. — Для мене це так нестерпно — сваритися з кимось.

— Авжеж ні, — велично мовила Енн, котра вміла бути дуже величною. — У нас немає ані найменшої потреби сваритися. Я певна, що Джеральд і Джеральдіна провели дуже гарний день, хоч і не можу сказати цього про сердешну малу Айві Трент.

Додому Енн верталася мовби на багато років старша.

«І я ще колись уважала Деві халамидником», — думала вона.

Ребекка Дью збирала пізні братки в сутінковім саду.

— Знаєте, Ребекко, свого часу я вважала настанову «Дітей має бути видно, та не чути» занадто суворою — але тепер бачу її переваги.

— Моя ж ви бідолашечко. Зараз я дам вам повечеряти, — сказала Ребекка Дью. І не докинула: «Я ж вас попереджала».

5

(Уривок із листа до Гілберта).

«Пані Раймонд прийшла до мене вчора й зі слізьми в очах благала простити їй „ті нерозважливі слова“. „Якби ви знали, панно Ширлі, що таке серце матері, вам було б неважко простити“.

Але мені й так було неважко простити. Попри все, пані Раймонд уміє здобувати симпатію, та й із драматичним гуртком вона тоді нам дуже допомогла. І все ж я не сказала: „Радо пригляну за вашими дітьми будь-якої іншої суботи, коли ви десь поїдете“. Людина вчиться з досвіду, навіть така невиправно довірлива й оптимістична, як я.

А зараз декого із саммерсайдської громади вочевидь непокоїть історія Дові Весткот і Джарвіса Морроу, які, за словами Ребекки Дью, заручені вже понад рік, та досі не дійшли до вівтаря. Тітонька Кейт, дальня родичка Дові — точніше, здається, вона тітка її сестри в других з материнського боку, — неабияк переймається цією справою, оскільки вважає, що Джарвіс — це чудова партія для Дові, а також, як я думаю, тому, що ненавидить Франкліна Весткота й хоче бачити, як він зазнає поразки на всіх фронтах. Не те, щоб тітонька Кейт визнавала, що ненавидить когось, та вони з пані Весткот були подругами в юності, і вона запевняє, що це Франклін звів жінку в могилу.

Мене ж ця історія цікавить тому, що я дуже симпатизую Джарвісу й до певної міри — Дові, а ще, мабуть, тому, що я віддавна люблю встромити носа в чужі справи… щоразу, звісно, зі шляхетним наміром.

Якщо коротко, то ситуація така: Франклін Весткот — високий, похмурий та непривітний торговець і добрячий жаднюга. Він ні з ким не спілкується, а мешкає в обійсті під назвою В’язовий Гай, на околиці, край дороги, що веде до гавані. Я раз чи двічі бачила його, утім, знаю про нього лиш те, що він має моторошну звичку — сказати щось, а тоді довго безгучно розсміятися. Він не ходить до церкви, відколи там почали співати гімни, та ще наполягає, щоб усі вікна в його домі були прочинені навіть узимку під час завірюх. Мушу визнати, що через цю останню його рису я відчуваю до нього симпатію, але, схоже, я така єдина в Саммерсайді. Тут він — впливова особа, і жодне рішення міської влади неможливе без його схвалення.

Дружина його померла. Подейкують, що то була справжня рабиня, якій не вільно було й кроку ступити без дозволу. Я чула, буцім Франклін одразу по весіллі заявив, що хазяїном у домі буде він.

Дітей, окрім Дові[53] — справжнє її ім’я Сибілла — у пана Весткота немає. Дові — гарненька, пухкенька дев’ятнадцятилітня дівчина, із червоним, завжди трішки розкритим ротиком, дрібними білими зубками, рудувато-каштановими косами, великими блакитними очима й темно-коричневими віями, такими довжелезними, аж починаєш думати, чи вони справжні. Джен Прінгл каже, що в ці очі Джарвіс і закоханий. Ми із Джен уже детально все обговорили. Джарвіс — її улюблений кузен.

(До речі, ти не повірив би, як Джен любить мене, а я її. Вона чудова дівчинка!)

Франклін Весткот не дозволяє Дові мати кавалерів, тож коли за нею почав упадати Джарвіс Морроу, він заборонив йому приходити, а доньці — „вештатися з тим жевжиком“. Але було вже запізно. Дові й Джарвіс одне в одного нестямно закохалися.

Їм співчуває все місто. Франклін Весткот поводиться геть нерозважливо. Джарвіс — успішний молодий адвокат, зі знаної родини, з неабиякими перспективами, та й узагалі — дуже гарний і порядний хлопець.

— Кращого їй не знайти, — запевняє Ребекка Дью. — Джарвіс Морроу міг би взяти будь-яку дівчину з усього Саммерсайда. Та Франклін Весткот як затявся, що Дові мусить бути старою панною. Йому потрібна добра економка після смерті тітки Меггі.

— Чи намагався хтось його переконати? — запитала я.

— Ніхто не наважиться сперечатися з Франкліном Весткотом. Надто вже він ущипливий. А коли взяти над ним гору, то впадає в шал. Я сама його таким не бачила, та панна Прауті розповідає, що він було втнув, коли вона в них шила. Розсердився хтозна-чого, та й ну кидати речі у вікно — усе, що під руку траплялося. Поеми Мільтона впали просто через паркан у ставок, де в Джорджа Кларка ростуть лілеї. Завжди він немовби невдоволений життям. Панна Прауті розповіла мені, що її матінка сказала, буцім гіршого й не чула за той його вереск, коли він народився. Певне, Господь має рацію, створюючи й таких людей як він, та все ж мені дивно — для чого? Ні, я не бачу для Джарвіса й Дові іншого виходу, крім як тікати разом. Кепська то справа, хай якої романтичної бридні про це не кажуть. Але тут їх кожен зрозуміє.

Я не знаю, що мені робити, але щось мушу вдіяти. Я просто не можу спокійно сидіти й дивитися, як у мене під носом люди занапащають свої життя, і байдуже, у який шал впаде від цього Франклін Весткот. Джарвіс Морроу не чекатиме вічно — подейкують, що йому вже уривається терпець, а ще хтось бачив, як навіжено він здирав кору з дерева в тім місці, де колись був вирізав ім’я Дові. Та ще ходять чутки, буцім гарненька донька Палмерів давно вже пускає до нього бісики, а його сестра каже, що їхня мати заявила, начеб її синові немає потреби все життя сидіти на припоні коло одної-єдиної дівчини.

Ох, Гілберте, усе це так мене смутить.

Нині,