Читати книгу - "Lux perpetua"

— Тепер усюди ловлять, — знизав плечима Бедржих. — Після минулорічного рейду всюди бачать гуситів. Психоз страху.

— Рейд, — зауважив Рейневан, — навіть не торкнувся ратиборського князівства. Вони гуситів навіть не бачили.

— А чорта хтось бачив? Але всі бояться.

Вони проїхали через затягнуте димами підгороддя, наповнене голосами різноманітних тварин та відзвуками занять, за які люди звичайно беруться, щоб заробити. Під Миколайською брамою сиділо з добрих чверть сотні жебраків, які являли світу з-під лахманів загноєні культі та виразки. Бедржих кинув їм кілька мідних монет — задля підтримання легенди і прикриття: вони в'їжджали до міста як купці, а серед купців побутувала мода на милостиню, дари та інші подібні демонстрації.

— Тут ми розділяємося, — заявив він, коли вони виїхали з- під брами і опинилися біля монастиря домініканок. — Ви знаєте Ратибор, я сподіваюся? Це вулиця Дівоцька, якщо поїдете нею прямо, доїдете до Ринку, від якого відходить вулиця Одрянська, що веде до однойменної брами. Там є заїжджий двір під назвою «Млинова вага». У ньому ви зупинитеся і зачекаєте на нас. Тобто на мене і Рейневана.

— А ви, — примружився Шарлей, — тим часом вирушите за іншою адресою. Якою, якщо можна знати?

— У принципі, можна, — обличчя Бедржиха не здригнулося. — Але чи варто? Якби, тьху-тьху, щось пішло не так, цю адресу можуть випитувати. Тоді краще мати змогу прикритися незнанням.

— Якби, тьху-тьху, щось пішло не так, — спокійно сказав демерит, — може, треба буде витягувати ваші задниці з халепи. І тоді знання може виявитися помічним. На відміну від незнання.

Проповідник якийсь час мовчав, покусуючи губу.

— На ринку, — нарешті сказав він. — Східний бік, ріг Довгої. Дім «Під золотою короною».

* * *

Помилитися було неможливо, кам'яниця зі східного боку ринку, на розі вулиці Довгої, була прикрашена на фасаді чималим рельєфом, що зображував золоту корону серед рослинних мотивів. Сховані в підсінні двері нагадували ворота фортеці, так само довго довелося в них калатати, щоб дочекатися реакції. Бедржих калатав і стиха лаявся. Рейневан оглядався, видивляючись, чи ніхто не стежить. Врешті-решт їм відчинили, вислухали, провели і ввели. Рейневан аж видихнув зі здивування. Приміщення, в якому вони опинилися, було ідентичне вроцлавському, в якому він у лютому отримував депозит Отто Беесса, ідентичне майже в усіх деталях, включно з гданськими меблями, каміном і великою картою на стіні навпроти. Службовець, котрий засідав у знайомому приміщенні, теж виглядав знайомо. І не дивно, бо це був той самий службовець.

— Вітаю вас у красивому і багатому Ратиборі, - службовець Компанії Фуггерів піднявся з-за столу, знаком показав їм сідати. — Пан Бедржих зі Стражниці, гадаю?

— Справді, так, — підтвердив проповідник. — А це…

— Рейнмар фон Беляу, або ж Хагенау, — з усмішкою перебив службовець. — Я вже мав приємність. Радий вашеця бачити, радий констатувати, що вашець переможно вийшов з різноманітних турбацій, що припали на вашеця долю. А вашеця, пане зі Стражниці, прошу переказати гейтманові Прокопові Великому, що мене втішив вигляд пана Рейнмара.

— Я це зроблю, — відповів Бедржих з кам'яним обличчям.

— Бо тобі варто було б знати, Рейнмаре, — з губ службовця не сходила усмішка, — що твоя присутність тут — своєрідна перевірка. Тест на довіру. Гейтман Прокоп вирішив піддати випробуванню Компанію Фуггерів. Компанія ж, яка ніколи не залишається в боргу, піддала випробуванню гейтмана Прокопа. Результат випробувань, як я можу бачити, є надзвичайно сприятливим. Для всіх.

— Пропоную перейти до справ, — кисло промовив Бедржих. — Час підганяє.

— Тож бережімо, — погодився службовець, — час і слова. Час — це гроші, a verbis ut nummis utendum est[68]. А говорити нам усе-таки про гроші. У повітрі запахло війною, a nervus belli pecunia[69]. Тож я слухаю, пане зі Стражниці. Які очікування стосовно пекунії в гейтмана Прокопа, верховного справці військ Табора? На яку суму оцінив Табор свої потреби? Яка сума вас задовольнить?

— Сто тисяч кіп празьких грошів.

Службовець погладив гладко виголене підборіддя.

— Це немало. Скажу більше: це багато.

— Гейтман Прокоп пропонує, щоб Компанія розглядала це як інвестицію.

— Війна, — відповів службовець, — занадто ненадійна річ, щоб залучати до неї такий великий капітал, сподіваючись на майбутні прибутки. Така інвестиція не може розглядатися ще й з моральних та етичних причин. Компанія Фуггерів, наче дружина Цезаря, повинна дбати про свій імідж і репутацію. Отже, залишається позика. Конфіденційний кредит. Ми надамо вам кредит, ви його виплатите… Скажімо, протягом трьох років. Звичайно, з процентом. Процент, ясна річ, буде високий. Але безготівковий.

— Це означає, - підняв брови Бедржих, — без готівки?

— Так, воно саме це і означає. Безготівковий — тобто без готівки. Наданий кредит ви виплатите за номінальною вартістю. А відсотки — у вигляді послуг.

— Яких?

— Не пізніше, ніж через рік, — почав після напруженої мовчанки службовець Фуггерів, — ви вирушите з великим рейдом на Саксонію. Так складається економічна, політична та воєнна ситуація. Експедиція матиме головною мірою грабіжницький характер, та не менш важливими будуть її другорядні цілі: експорт революції, пропаганда і нагнітання страху, а ще — розгромити ворожу економіку, зламати бойовий дух ворога і зруйнувати плани щодо чергового хрестового походу на Чехію.

Бедржих не прокоментував, його обличчя не здригнулося. Але очі промовили багато.

— З огляду на масштаб заходу, — вів далі службовець, — Табор укладе союз із Сирітками і Прагою. Углиб Саксонії ви ввійдете, як неважко здогадатися, через Рудні гори, долиною Ельби вирушите на Дрезден і Мейсен. І там розпочнете виплачувати відсотки за кредитом, який вам надасть Компанія. Шляхом послуг. У вас бувають проблеми із запам'ятовуванням, пане зі Стражниці?

— Не буває.

— Це добре. Послуга перша: знищите скляну гуту в Гласхутте.

— Ага. Вона, як здогадуюся, належить конкурентам?

— Не здогадуйтеся, пане Бедржиху, бо це не гра в загадки. І не жодна інша близька за характером народна забава. Далі: у Ленгефельді є копальня залізної руди. Ви знищите кола і кінні приводи, що використовуються для відведення води, черпаки, промивні решета, роздрібнювачі і ступи для дроблення породи, молоти…

— Хвильку. Ще раз. Що ми маємо там знищити?

— Усе, — усміхнувся самими губами службовець Компанії Фуггерів.

— Ясно.

— У рамках дальших послуг, — голос службовця був холодним і безпристрасним, — зруйнуєте шахту копальні в Гермсдорфі, плавильну піч, фришувальню і всі горни. Знищите копальню срібла у Марієнберзі. Копальню вугілля у Фрейталі. І копальню олова в Альтенберзі. Запам'ятаєте?

— Авжеж.

— Чудово. Якщо Табор погодиться на умови, сто тисяч кіп грошів вам буде доставлено протягом місяця. Це все, пане зі Стражниці. Прошу передати гейтманові Прокопу вирази пошани. А пана фон Беляу я попрошу залишитися. У мене до нього