Читати книгу - "Контрольний укол"

Вадим Миколайович зв'язався зі своїм знайомим, дід поступив до лікарні і невдовзі помер. Отримавши чималий куш і поділившись зі спільниками, злочинний доктор підбадьорився. Він чекав нових замовлень, і вони поступили. Процес пішов. Але тут у відділення приходить новий лікар — Лопух Василь Васильович. Він, мабуть, щось випадково дізнається, запідозрює недобре і починає втручатися в налагоджений механізм, намагаючись провести власне розслідування.

— Ну, а зараз, — слідчий поглянув на мене, — я сподіваюся, Василь Васильович продовжить мою розповідь. І ми, нарешті, почуємо, як же це було насправді.

Тепер уже я став центром уваги, і в мене мимоволі спалахнули вуха. Але обличчя всіх виражали схвалення, а у Віки в очах навіть промайнули гордість за мене і захоплення, так що я тут же заспокоївся.

— Все закрутилося після того, — почав я, — як до мене несподівано звернулася хвора Пономаренко з палати Ігоря Петровича з проханням перевести її до мене, оскільки вона боялася, що її неправильно лікують і хочуть… убити! Неймовірне, немислиме припущення! Я тут же при ній проглянув її історію хвороби. Ні, все правильно, лікування призначено адекватне. Це можна було трактувати, як марення людини з порушеною психікою, коли б назавтра не з'ясувалося, що цій хворій вночі раптово зробилося погано, і вона померла. Випадковість? Збіг? Я поговорив з її донькою. Так, у мами були конфлікти із зятем, і саме він наполіг на госпіталізації, сам домовився з якимось доктором. І тоді я вирішив постежити за нашими лікарями. Насамперед за Ігорем Петровичем, бо це була його хвора, — ми обмінялися з Ігорем поглядами, і я з полегшенням відзначив, що він не ображається на мене, — і за Надією Миколаївною, оскільки Пономаренко померла на її чергуванні. Хоча Риндіна з незначною часткою ймовірності підходила на роль вбивці. Як я зрозумів, йшлося про доктора-чоловіка. Але для певномті я вирішив підозрювати всіх лікарів нашого відділення. Окрім одного, в невинності якого я був абсолютно упевнений. Окрім себе! — я зухвало поглянув на Касьянова, але він спокійно витримав мій погляд. — Треба було уважно придивитися до палати інтенсивної терапії — № 12а, — продовжив я, — адже саме там гинули хворі. Хоча, зазвичай, всіх тяжкохворих переводили туди. Але, погодьтеся, в палаті на одне ліжко зручніше непомітно провертати всілякі чорні справи. І ось незабаром сюди знову поступає хвора, стан якої теж раптово погіршується. На її щастя, в ту ніч чергував я. Усе начебто було спокійно, але коли я несподівано навідався до своєї підопічної, там уже знаходилася Поліна Аркадіївна. Вона збиралася ввести хворій велику дозу гормону, який різко підвищує артеріальний тиск. А враховуючи вік пацієнтки та її гіпертонічну хворобу, швидше за все, це привело б до розриву склерозованих судин і до смерті.

— Чому ж Ви приховали це від слідства? — обурився Касьянов.

— А що повідомляти? — заперечив я. — Ви ж самі тільки-но говорили, що за нею тягнулася слава недбалої медсестри, яка могла випадково переплутати ліки. Вона так щиро просила заради дітей нікому нічого не казати, що я, чесно кажучи, завагався в навмисності її дій. Бентежило мене лише те, що порожні ампули вона все-таки не забула згребти собі в кишеню. Тому я вирішив увечері з нею суворо поговорити, пригрозивши, в разі чого, повідомити все начальству. Але вранці того ж дня її зарізав п'яний чоловік або хтось там ще.

— От якраз чоловік тут і ні до чого, — перехопив у мене естафету розповіді капітан. — Його в цей час і вдома не було. Але — все по порядку.

Злякана викриттям медсестра докладає Риндіній. Та — шокована. І біжить до Хижняка. Той закликає заспокоїтися і обіцяє все залагодити. А сам гарячково намагається вирішити, що ж робити? Чи застав цей Лопух Поліну Аркадіївну випадково, чи стежив за нею? Якщо стежив, то звідки про це знає? Чи повідомив він начальство або міліцію? І які взагалі має наміри? Треба було терміново переговорити з Коритіною, з'ясувати всі деталі. Хоча медсестра і не знала про роль Вадима Миколайовича в цій справі, але якщо її заарештують, вона, звичайно ж, видасть Риндіну, а та, швидше за все, і його. Цього не можна було допустити. Треба було діяти негайно. Хижняк цього ж ранку вирушає до Коритіної додому за адресою, яку повідомила йому Риндіна.

Поліна Аркадіївна злякалася, відчинивши двері. Вона подумала, напевно, що Василь Васильович все-таки розповів про те, що сталося головному лікареві, і той прислав свого представника. Але Вадим Миколайович заспокоїв її:

— Я до Вас за дорученням Надії Миколаївни. Вона просила допомогти Вам у неприємній ситуації.

Коритіна пускає його у квартиру, і вони йдуть на кухню. Після нічного інциденту і домашнього «концерту», вона, природно, заснути не змогла і займалася приготуванням їжі.

— У мене до Вас відверта розмова, — сказав лікар. — Нам ніхто не перешкодить? Вдома хтось є?

— Ні, син у школі, а чоловік пішов до свого дружка пити горілку. Прийде не раніше ніж години за три.

Хижняк намагається прояснити ситуацію. Але Коритіна нічого толком розповісти не може, перелякана, не хоче більше цим займатися і має намір, якщо приїде міліція, все розповісти. Він поривається її урезонити, але у неї починається істерика. Тоді він хапає ніж, що лежав на столі, і б'є її з розмаху по горлу. Та обм'якає і валиться на