Читати книгу - "Промінь"

— Саме сьогодні? День Старту, така суєта…

— Це ненадовго. Хтось із дорослих астрофізиків. Одна консультація, просто вказати мені на помилку в моделі.

— Може, запитати в Променя?

— Він каже, що модель правильна.

— Отже, вона правильна… Чого ти вирішив, що помилився?

— Лізо, — сказав він таким голосом, що в неї похололи долоні. — Ти… все, що ти робиш, виходить. У тебе щаслива рука. Я розумію, що День Старту, все таке… будь ласка, попроси когось із астрофізиків мені допомогти. Можна математиків…

— Адаме, промінчику… що сталося?!

Він похитав головою — не можу, мовляв, пояснити.

За півгодини до початку традиційної загальної вечірки Софі вийшла з лабораторії, біла, як сніг у рекреаційному відсіку. Лізі давно годилося бути в залі, але вона діждалася Софі.

— Він правий, помилка в моделі, — сказала Софі напружено-бадьорим голосом. — Не можу знайти, хитро захована. З’ясуємо завтра або післязавтра, мені треба йти, діти співатимуть…

Вона чомусь відводила очі. Раптом перебила сама себе, закусила губу:

— Промінь… попроси Арсена, Віталика й Алі негайно пройти в тридцять дев’яту лабораторію.

І, почувши звук-підтвердження, знову звернулася до Лізи:

— Нехай зберуться, швиденько, і знайдуть цю прокляту… цю дурнувату помилку. Я розумію, День Старту, але…

Вона затнулася.

— Добре, — сказала Ліза після коротенької паузи. — Зрештою, почнемо вечірку пізніше, попросимо дітей почекати… А в чому помилка?

Софі хитнула головою й пішла в лабораторію — туди, де біля голографічного монітора нерухомо сидів Адам, стискаючи тонкими чорними пальцями порожню склянку з-під лимонаду.

Склянка тріснула.

— Поясніть мені, що все це значить?!

— Помилка в моделі, якої ми не можемо виявити, — пробурмотів Віталик, рано полисілий, засмаглий, пітний. Зараз його трусили сильні дрижаки.

— Годі брехати собі, — прошептав Алі, незвично блідий. — Кванти…

— Тільки не в день Старту, — швидко сказала Софі.

— А яка різниця, коли їм сказати?!

— Ніколи! Ми повинні шукати помилку… — почав Віталик, і розгублено замовк.

Адам сидів, переводячи погляд з одного дорослого на іншого, ніби не вірив власним вухам: він так на них розраховував. Він чекав од них допомоги.

— Заспокойся, будь ласка, — Ліза поклала руку йому на плече. — Поясни: що за модель?

— Модель траєкторії Променя, — сказав замість Адама худий сухорлявий Арсен. — Хлопчик талановито використовував… у комбінації… відому нам… і Променю… інформацію про політ і про Всесвіт. Грубо кажучи, він сполучив кілька систем координат, вийшла модель нашого майбутнього…

— А в чому помилка?!

Знову запала тиша.

— Там немає Нової Землі, — ламким голосом сказав Адам. — Там немає планетарної системи… на шляху Променя через п’ять з половиною… і шість з половиною… і сто років. Там порожньо. У нашому майбутньому немає… Прибуття.

Двері її кімнати, абияк повішені на одній завісі, злетіли одразу й упали з гуркотом. У кімнаті горіла настільна лампа. Еллі сиділа під фальшивим вікном, обхопивши коліна руками, в рожевій піжамі зі смішними мармизками. Вона вже так сиділа одного разу, в заціпенінні, в повному розпачі, коли Славік вибив двері її кімнати.

— Вибач, — видихнув Денис. — У нас «чорний лебідь»… Подивися статистику.

— Дай мені спокій, — сказала вона, дивлячись на нього блискучими неживими очима. — Просто вийди.

— Прибуття не буде! Того, заради чого затівався політ — не буде! Ніякої Нової Землі, ні зоряної системи поблизу, це помилка земних астрономів… нібито. Насправді це зробила Марго. Марго — пацюк.

Еллі кліпнула скляними очима, наче лялька, яку вийняли з коробки:

— Марго?

— Ти глуха?!

Вона посиділа кілька секунд, наче прислухаючись до власних відчуттів, здивовано й скорботно підтиснувши губи:

— А як же її Ігор?

— Мені зарахується експеримент, якщо до фінального дня у квантів не буде ні сенсу, ні щастя! Я вже перемогла, і ви нічого мені не зробите. Я рятую кохану людину.

Денис і Еллі спробували виламати двері, але Марго забарикадувалася зсередини, зрушивши з місця всі меблі, які були в кімнаті. Шафа закривала дверну пройму, ліжко підпирало шафу, стіл підпирав ліжко — ймовірно, Марго приготувала план барикади заздалегідь, виявивши кмітливість і неабияку силу. Витягти її з нори буде важко.

— У мене було три одиночні впливи, три ходи! — вона кричала з кімнати, задихаючись. — Я впоралась! За три ходи, а не за тридцять!

— Агов, що тут за тусня? — в кінці коридору з’явився Славік у трусах і майці, босоніж, у всій пишноті своїх кельтських татуювань. — Люди, взагалі-то, сплять!

— Славік, — Денис утомлено поманив його пальцем. — Розкажи, що робила Марго в той вечір, коли ти її трахнув.

Славік зніяковів:

— Знаєш, це особисте…

— Ти вже розповідав. Нагадай?

— Вона танцювала… Отак, отак… Потім сіла до мене на коліна. Потім…

— Марго, — Денис обернувся до забарикадованих дверей. — Ти спокусила його, а потім розіграла зґвалтування?

— Не твоє діло! — почавши говорити, Марго не могла зупинитися. — А якщо й так?! Так, я його спокусила! Я розумна, а він дурень! Я ж не знала, що в нього дисоціативний розлад…

— У мене немає ніякого розладу! — гаркнув Славік. — Я не псих!

— А потім ти вирішила його вбити, — сказав Денис.

— Так! — з викликом відповіла Марго. — І що ти мені зробиш?!

Славік витріщив очі:

— Вона взагалі нормальна?! Що це тут за фігня відбувається, ви наркоти об’їлися?

— Ну ти й актриса, — Денис відчув сором, густий і жирний, начебто смола