Читати книгу - "Зірки Егера"

Біля брами фортеці вишикувалися триста солдатів Балінта Терека — всі шомодські хлопці як на підбір. Голова одного з них височіла над рештою, як колос жита серед пшеничного лану.

Коли почет короля під'їхав до них, Балінт Терек повернув коня, вихопив шаблю, підняв її і наказав зупинитися.

— Витязі, сини мої!— звернувся він до солдатів глибоким, гучним голосом.— Ви пам'ятаєте, як ледве місяць тому саме біля цієї брами всі вельможі й солдати поклялися слідом за мною не здавати Будайську фортецю ані німцям, ані туркам?

— Пам'ятаємо! — загуло рядами.

Пан Балінт вів далі:

— Німців ми розбили. Тепер їдемо в табір до турецького султана. Господь знає, і ви будьте, моїми свідками, що я був проти, коли ми радилися з цього приводу...— Голос його стишився.— Я відчуваю, любі мої діти, що вже вас більше не побачу. Бог свідок, що я погодився їхати тільки з любові до батьківщини. Хай вас благословить усевишній, дорогі мої сини!

Далі говорити він не міг: голос його урвався. Він подавав руку, і солдати по черзі тисли її. В очах у всіх блищали сльози. Балінт Терек нахилився й поцілував одного з своїх витязів:

— Це мій прощальний поцілунок усім вам!

З цими словами він приострожив коня і виїхав за ворота фортеці.

— Годі, брате Балінте! — казав старий Вербеці.— Навіщо ця слабість?

Балінт Терек сіпнув коня за вуздечку і гнівно сказав:

— Здається, ти не раз бачив, що я не з полохливих.

— А хто не мерзне, хай і не тремтить.

— Ну, ну, брате, це ми ще побачимо, хто з нас краще відчуває погоду.

— Коли б султан не запросив нас,— втрутився в розмову чернець Дьєрдь,— ми все одно мусили б поїхати до нього. Але тоді разом з дитиною поїхала б і королева.

— Брате Дьєрдь,— похмуро сказав Балінт,— ти людина розумна, мудра, але й ти не бог. Є люди, у яких серце, мов на долоні, але в султана воно замкнуто на сім замків.

Чернець похитав головою:

— Якби німці й нині сиділи на нашій шиї, ти б не так розмовляв.

Від брами фортеці до самого табору стіною стояли яничари. Вони так бурхливо вітали угорських вельмож і малолітнього королевича, що бесіду довелося припинити.

Посольство проїжджало між шатрами і рядами турецьких воїнів. Невдовзі з'явився пишний гурт беїв і пашів, що виїхали зустрічати королевича.

Якби хтось спостерігав згори цей похід, міг би подумати, що на великому квітучому лугу йдуть назустріч один одному ряди різнокольорових тюльпанів.

Люди зустрілися, зупинились, вклонились одні одним, тоді, змішавшись, рушили далі берегом Дунаю, на північ, туди, де з-поміж наметів вирізнялося зелене потрійне шатро, схоже на невеличкий палац.

Султан стояв перед своїм шатром. Обличчя його, як завжди, було рум'яне. Він усміхнувся і кивнув головою, коли чернець Дьєрдь виніс з карети голубооке, пухкеньке немовля.

Господар і гості зайшли в шатро.

Гергей теж зайшов слідом за своїм господарем. Їх зустріла приємна прохолода і тонкі пахощі троянд. Табірний сморід, від якого у спекотний день можна було зомліти, сюди не проникав. Решту членів почту вартовий у шатро не пустив.

Султан був у довгополому шовковому кафтані вишневого кольору, підперезаному білою шворкою. Кафтан пошили з такого легенького шовку, що крізь нього проступали навіть обриси рук. І подумати тільки, що від поруху цих худих рук тремтіла тоді вся Європа!

У шатрі султан взяв дитину на руки і з помітним задоволенням став розглядати королевича. Хлопчик усміхнувся і скубнув його за бороду. Султан із усмішкою поцілував дитя.

Вельможі зітхнули з полегкістю. Невже перед ними той самий кривавий Сулейман! Це ж добродушний батько родини! Погляд його ясний, усмішка щира. Ось хлопчик потягнувся рукою за блискучою діамантовою зіркою на тюрбані. Султан відчепив прикрасу і дав дитині. Затим він звернувся до своїх синів. Балінт і Гергей зрозуміли, що він сказав:

— Поцілуйте і ви маленького угорського короля!

Султанові сини підійшли ближче і, усміхаючись, поцілували хлопчика. Той весело засміявся.

— Приймете його своїм братом? — запитав султан.

— Авжеж,— відповів Селім,— адже ця дитина така мила, наче народилася в Стамбулі.

Гергей розглядав шатро. Які розкішні дорогі сині шовки! На підлозі товстий квітчастий синій килим. На стінах шатра округлі віконечка без шибок. Через одне з таких віконечок видно острів Маргіт. Під стінами шатра розкладено великі подушки для сидіння.

У шатрі не було нікого, окрім трьох угорських вельмож: ченця Дьєрдя, Вербеці й Балінта Терека та ще няньки