Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Скалаки 📚 - Українською

Читати книгу - "Скалаки"

251
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Скалаки" автора Алоїс Ірасек. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 60 61 62 ... 98
Перейти на сторінку:

— А ну його, єхиду! Ходімо.

Довго чекати їм не довелось, прийшов управитель і почався допит. Пан Франц, писар, сидячи за столом, писав по-німецьки протокола, як диктував йому пан управитель. Селяни не відмагалися. Рихетський відповідав за всіх.

— Бідували дуже, пан помогти не схотів, то що нам лишалося, з голоду помирати? Пішли й випросили собі поміч, а яка з того кривда вельможному панству?

— Яка кривда? Ах ви...— І посипалася лайка. Пан управитель лаявся і по-чеськи, й по-німецьки; найбільш визвірявся він на Рихетського. Та той ані оком не моргнув, не щулився, не гнув спини, не просив ласки. Це й зовсім розлютило управителя.

Так само, як Рихетський, повелися й Уждян із Бартонем.

— Лайдак! Лайдаки! — репетував управитель.— Лашек! Лашек!

Ускочив Лашек, дозорець, що чекав у передпокої.

— Лашек! Неси лаву!

За мить дозорець уже поставив посеред канцелярії лаву й став біля неї сам з ліщиновою різкою в звичній руці.

— Лягай, лайдак! — звелів управитель Рихетському.

Той почервонів: уся кров ударила йому в голову, очі загорілися полум’ям гніву.

— Що? Мене на лаву? Мене, вольного ртинського обивателя? — гримнув він на весь голос, так що писар аж перо з руки впустив.

— На лаву! Лягай! — горлав управитель.

— Спробуй доторкнутись до мене, лакузо паршивий! — Рихетський так копнув ногою лаву, що вона вилетіла у двері. Дозорець сіпнувся був до Нівлта, але дістав од нього такого стусана, що вилетів слідом за лавою.

— Я права маю! Спробуйте зняти руку на вольного! — кричав Рихетський, стоячи посеред канцелярії, гордо випростаний, з гнівним обличчям.

Управитель мало не луснув. Такого йому ще не траплялось. І дійсно, він не мав права чинити так із вільною людиною.

— Постривай, лайдаче! — просичав він і зігнав свою лють на Уждянові та Бартоневі.— До цюпи їх!

Прибіг, отямившись, Лашек, а за мить збіглися на галас двораки й накинулись на Бартоня та Уждяна. Рихетський зітхнув і глухо промовив:

— Не можу вам помогти. Але не піддавайтеся!

— Не бійсь! — рішуче відповів Салакварда.— Розкажеш у нас дома.

Їх вивели.

— Стривай, іще побачимося! — пригрозив управитель Нівлтові. Але той, навіть не озирнувшись, вийшов за схопленими товаришами. Він не був кріпаком, привілей дідівської рихти захищав його.

На подвір’ї Балтазарові й Бартоневі, яких вели до в’язниці, зустрівся плговський економ, колишній камердинер. Упізнавши Салакварду, він оскірився з диявольською зловтіхою:

— Ха-ха-ха! Пане драгуне, а чи прийде депутація просити за тебе? — І розреготався.

Балтазар зціпив кулаки.

На «Скелі» дуже налякалися. Добре, що хоч сповістив їх розумний Рихетський: якби дізналися з чуток, то ще більш було б переполоху. А Нівлт зумів їх заспокоїти, хоч і не розвіяв зовсім тривоги.

Сумний, похнюплений вертав ртинський війт додому. «Доки ж терпіти! — думав він. — Чим далі, тим гірше...» — І мимохіть згадав небіжчика Мікулаша Скалака.

На Лідку звалилася нова турбота: її любий дядечко сидів у темниці. Звістка про це швидко рознеслася по околотку. «Били їх там; це управитель мститься»,— розповідали люди, лаючи мучителя своїх захисників. По всій окрузі тільки й говорили, що про Салакварду, Бартоня та Рихетського; всі співчували їм, лиш слатінський війт Ржегак твердив: «А не я казав? Бач, що виходили собі; о, з панами тільки заведіться!»

За тиждень в’язнів випустили. Уждян, вийшовши на пагорб за замком, погрозив тій гордій будівлі:

— Постривайте ж! Скільки в драгунах прослужив, і не було зі мною такого, а тепер на старості літ відшмагати на лаві, як рекрута... Та ви ще взнаєте драгуна!

Куди б він не пішов, усюди його вітали, спиняли та розпитували. Всі співчували йому. Гнів і ненависть до панів із іскор розгорялися в полум’я.

7. Родинна книга

Минули жнива. Цього року вони добре далися взнаки господареві «Скелі»; Пан економ Плговського фільварку чого тільки не вигадував, аби примусити Балтазара відчути як слід кріпацьку неволю. Чинячи так з волі пана управителя, економ зганяв на старому й власну злість: він не міг і досі забути своєї давньої ганьби на «Скелі». Година того року стояла добра, і Балтазар не зазнав великої шкоди від того, що мусив спершу відробити панщину. Але він не забував ані найменшої кривди, і ненависть його росла. Підданські злигодні, свої й чужі, дуже змінили його. Тепер при думці: «Чому це для них, для панів,— усе, а для решти — нічого? Чому це весь люд мусить гнути спину на маленьку купку?» — він уже не махав рукою й не казав: «А що я

1 ... 60 61 62 ... 98
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Скалаки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Скалаки"