Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Чарівна діброва 📚 - Українською

Читати книгу - "Чарівна діброва"

280
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чарівна діброва" автора Софія Парфанович. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 62 63
Перейти на сторінку:
які ці кущі! Це маленькі карликові розлогі рослини, що так і тримаються землі.

Для нього і для тих людей, що помічають усе живе, світ заселений, і вони серед природи ніколи не відчувають самоти. Тепер, коли осінь золотить листя, її сяйво лягає на його чоло.

* * *

Сплячу Діброву полошить тарахкання моторів. Малий жовтий бульдозер лізе, як смішна гусениця. За ним чалапає більший, червоний. Куди ж їдуть ці два пани?

Щось нове діється на Діброві.

Пан Любомир стоїть з пляном у руках і пояснює: двоповерховий мотель; ці середні мешкання матимуть по дві спальні, вітальню, кухню і лазничку, а ці крайні — по одній спальні та все те інше. Таких буде вісім одиниць. На пляні тонкими синіми рисочками понакреслювано, будинок покраяно і розкладено наплоско. Ах, ще ж балькон здовж цілого верхнього поверху! Вам міниться в очах і мішається в голові: виміри й цифри і дати. Замість сажнів і стіп, ви готові покласти тисячі долярів. Хто будуватиме? Пан Любомир усміхається з задоволенням і каже: «Ми». Хто — ми? — Управа. Хто це — управа? Кілька прізвищ. Дуже поважні громадяни. Але не видно між ними контрактора, не видно будівельника.

Розуміються на ділі всі. Заощадимо десять тисяч.

Помагай вам, Боже, Управо!

Отже, бульдозери беруться за діло. Сталевий плуг вгризається в землю, розрухує її та, набираючи спереду в свою широку лопату, горне наперед і на обидва боки. Це добра верхня земля, ґрунт, що на ньому ріс ліс. Вона придасться.


«Роблять пляжу»

Так він здер цю землю, а під нею глинясто-піскова твердь. Завтра приїде більший і сильніший мотор і вгризатиметься в неї. Так дві машини і два водії викопають і вирівняють місце під будинок.

Пахкають і тарахкають мотори і сунуть землю, і вам здається, що ця земля така легка, така пухка, і ви хотіли б узяти дитячі тачки і дитячу лопатку, насипати тієї землі і звозити на купку. Ви хотіли б узяти відерце — е, кожна робота, коли до неї приглядатися, дуже легка і мила!..

Ішли хлопці на прогулянку в гори. Дядько косив розцвілу сіножать. Косою тільки мах-мах! Хлопці, за нашим звичаєм, привітали: «Дай, Боже, щастя газдо!» — Дякую, дай, Боже, і вам! — це так на Бойківщині. А Кость: «Чи добре косити, ґаздо?» — Візьміть косу, паничу, та й спробуйте!

Так і ми — хотіли б спробувати, чи добре вибирати землю. Тільки ж що все це робить мотор. Петро стоїть збоку, заклав руки в кишені, приглядається. Щось своє міркує…

Робота йде швидко, просто, як на фільмі. До двох днів викопано й вигладжено площу, а копати треба було з чоловіка завглибшки. Он смішна черевата машина «Редімікс», вона мішає те з одного мішка, а те з другого, заливає водою, і з коритця тече готовий цемент. Він виповнює рівчаки, викопані в піску. Джов каже, що будинки на піску найкраще держаться і що немає кращого ґрунту під них. А ми думали, що палати на піску — нетривкі. Очевидно, все зміняється, і ми житимемо в мотелі на піску і не боятимемось, що разом з нами з’їде він в озеро або що забере його торнадо.

З-під бульдозера вилітають два фазани. Простерши широко крила, вони кидаються в повітря, видаючи оклик переляку: машина виполошила їх з трав. Біліє стрічка на червоній шиї. Механікові аж світяться очі: завтра привезу сина з рушницею — він їх перестріляє.

Пане! Не смійте! Діброва — наша, і тут не вільно вбивати!

Пан сміється. Грімко й гучно: не вільно вбивати! Хе, хе, хе! Не вільно вбивати!..

Бо є ловецький сезон, і вільно вбивати. Всіх: птаство, оленів і лисів, зайців і — людей. Щороку пару соток цих останніх. Що ж — ловецький сезон!

Цілий день лунають постріли. Направо й наліво, і за вашою спиною, і там, перед вами. Усюди на узліссі паркують авта, їх власники десь у лісі. З кущів і піль вибігають хлопчаки, що ледве підросли від землі, і в них у руках рушниці. Стріляють усі й скрізь.

Певно ці постріли нагадали гусям, що пора відлітати. Сірим ранком і густим сумерком летять ключі і кличуть, і кличуть. Їм наздогін — постріли. Летять ключі низько понад полями й горбами і кличуть усіх, хто ще не зібрався: «Гей, з нами! Гей, з нами!»

За ними залишається тихий сум і блідий жаль. Забирають з собою ще один наш рік. Не віднайдемо його ніколи.

* * *

Сидять на ґанку старші пан і пані. Обидвоє сиві. Їм лікарі казали їхати туди, де тихо, і відпочити. Вибрали Діброву, хоч самі з Канади, і озер та дібров там безліч. А тут така тиша, така величезна тиша! Якби не шелевів час від часу вітер,

1 ... 62 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чарівна діброва», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чарівна діброва"