Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Варан 📚 - Українською

Читати книгу - "Варан"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Варан" автора Марина та Сергій Дяченко. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 60 61 62 ... 89
Перейти на сторінку:
на дні, просто з цією роботою стаєш нервовим, підозріливим… Хапаєш серед ночі найкращих робітників, залякуєш, хочеш навіть катувати… Мовчи. Я сам знаю, що Імперія так велика, що на дальніх її околицях люди нічого не чували про Імператора. Але на дальніх околицях маги народжуються вкрай рідко… Мовчи! Я знаю історію тієї божевільної чаклунки, ти сам мені її розповідав… Та замовкни ж ти, помовч хоч хвилину… Той, кого ти шукав… Знаєш, мені тепер не до тебе. Іди додому. Побачимося завтра.

І двері кабінету роз’їхались, запрошуючи.

* * *

Ліка кинулась йому на шию, притиснулась мокрим носом і заплакала. Невже вона мене кохає, подумав Варан, розчісуючи пальцями її довге світле волосся. Утім… після того, що з нею сталось, я єдиний, хто бачить у цій дівчині людину. Та хай би я був старий, як море, і потворний, як Підставка, вона однаково б тепер ридала, радіючи, що я повернувся…

– Чого ревеш, можна дізнатись? – спитав він сварливо. – Я працюю, зрозуміло? Замість ревти ходімо краще поплаваємо…

Він звелів увімкнути всі фонтани й водоспади. Морська вода розгорнулась пір’ям і химерними солоними квітами, і Варан ожив. Пірнув на гладеньке біле дно, підняв на поверхню дзеркальну мушлю й примусив Ліку зазирнути в неї:

– Бачиш, яка? Найвродливіша…

Ліка мигцем на нього зиркнула, і Варан раптом зрозумів, як це – читати чужі думки. Ліка подумала в цю мить, що коли б не знаменита ця краса – залишитися б їй удома з батьками, узяти шлюб і ніколи не знати смаку «солоденького молока»…

Варану розхотілося купатись.

Він одягнувся й поснідав – точніше, звелів убрати себе й нагодувати. Потім поїхав у канцелярію і дуже здивувався, заставши писців на місцях, – у повній тиші й зосередженості вони виконували кожний своє завдання. За нічними подіями він зовсім забув учорашнього лускуна – а писці не забули. Шелестів папір, ледь чутно поскрипували грифелі, жодна голова не піднімалась, щоб роззирнутись чи перемигнутись із сусідом…

«Напевне, я перестарався», – із каяттям подумав Варан.

Він походив по власному кабінету, потім кинув усе й поїхав до знайомого чиновника, що завідував ремісницькими кварталами столиці.

– Не зрозумів, – сказав той, коли Варан, мружачись від ніяковості, виклав своє прохання. – Ти витурити її хочеш? На вулицю?

– Ні, – сказав Варан. – Мені треба, щоб у разі моєї раптової смерті вона не пішла на корм саможеркам.

– А-а, – протягнув чиновник. – Це… та-ак. Ти що, збираєшся знагла померти?

– Не збираюсь, але… Ти пам’ятаєш, кому я служу?

Чиновник спохмурнів і нервово озирнувся на двері.

– Зробиш чи ні? – спитав Варан.

Чиновник смикнув головою:

– Постараюсь.

Варан подякував і вийшов, і вже на вулиці зрозумів, що мимоволі ввів чиновника в оману. Слова «кому служу» той сприйняв як погрозу, тоді як Варан усього лише хотів пояснити, що життя його традиційно висить на тонкій волосині…

Чиновницькі квартали розміщувались у надземній частині. Варан вирішив пройтись під небом хоч декілька хвилин – таки краще, аніж дожидаючи відміряти кроками коридор, устелений кошлатою шкурою змії Хаа…

Не минуло й хвилини, як його наздогнали.

* * *

Пташиний майданчик нависав над містом, невидимий ізнизу через скельний виступ. На злітній дошці стояла повністю споряджена «крилата повозка», по кутах її завмерли чотири крилами, і непорушність їхню порушувало тільки тремтіння пір’я, що його куйовдив вітер.

Поряд походжала людина в довгому плащі з відлогою. Відлога падала їй на очі, лишаючи відкритими величезні вивернуті ніздрі.

– Немає часу, – сказав Підставка. – Слухай уважно. По-перше, ти летиш у Лісовий край із листом до тамтешнього намісника й з окремим листом до тамтешнього мага… Третій лист – тобі, прочитаєш по дорозі. Якщо старий Зигбам укладає з сином Шуу…

Ніздрі Підставки затремтіли.

– Я міг би дати тобі «шептуна»… Це блоха, саджаєш її у вухо й одразу розумієш, коли співрозмовник бреше. Але ти говоритимеш із магами, значить, цю штуку не вдасться приховати…

– Я маю прокрастись до бунтівників?

– Та що ти, простіше зараз скинути тебе з цієї скелі… Якщо серед них чаклун – тебе викриють миттєво.

– Але ми з вами підозрюємо Зигбама, а він…

– Помовч! «Ми з вами» нікого не підозрюємо, ми просто перевіряємо… одну річ. Провідавши Зигбама й Лісового намісника, ти полетиш на Кругле Ікло… Так, на Кругле Ікло! Привезеш мені всі тамтешні архіви. Аж до записок княжого лікаря, яку траву приймати від проносу. Ось четвертий лист – для князя Круглоіклівського. Із тамтешнім магом можеш взагалі не зустрічатись.

– Еге, – вимовив Варан.

– Не «еге»! – зненацька гаркнув Підставка. – Я знаю, смертю тебе лякати марно… Але якщо ти точно зробиш те, що я звелів, я розповім тобі все, що знаю про Блукаючу Іскру.

– Про… що?!

– Не про що, а про кого. Про Блукаючу Іскру, йолопе. Про Пічника, якого ти шукав… і продовжуєш шукати. Уві сні.

Варан дивився Підставці в ніздрі – більше не було куди дивитись.

– Лети-но. – Його Незрушність підштовхнув Варана до повозки. – Повернешся живим… віддячу. Лети!

І Варан підкорився.

* * *

«Крилата повозка» виявилась просторим, з усіма зручностями покаранням.

Величезна коробка мала власні трикутні крила. Вітер знай підхоплював повозку й ніс, даючи можливість відпочити запряженим у неї криламам. Повозка плавко скидала висоту; потім чотири ланцюги натягалися, крилами – а вони були дрібніші й витриваліші за верхових – тягнули щосили, трикутні крила повозки повертались майже сторч, і вона знову піднімалася над хмарами.

Можливо, горні з діда-прадіда, багаті й бундючні «до кричайчиного виску», з дитинства навчені подорожувати таким чином. Варан не мав звички. Його нудило. Ані м’яке ложе, ані вмивальник із чистою водою, ані солідний запас вина й харчів, ні зручне відхоже місце в дальньому куті повозки не могли зарадити його біді.

Він лежав на матраці зі зміїного пуху, нюхав ароматичну смолу, що її якась щира душа поклала в скриньку з продуктами, і з жахом думав про Підставчин лист. Листа належало прочитати в дорозі, прочитати й зрозуміти, чого хоче Його Незрушність від свого посла – але перед очима Варана мінялись місцями підлога й стеля, потилицю ломило, і шлунок знай піднімався до горла. У якому вигляді він постане перед князем Лісового краю, як подивиться на нього підозрюваний маг Зигбам?!

Безсонна ніч давалася взнаки, кусала за запалені повіки. Непогано було б заснути, надолуживши втрачене й скоротивши болючу подорож. Але Підставчин лист лежав оце тут, на круглому столику з високими бортами, і в ньому могло бути все що завгодно – смерть, воскресіння, пусті балачки…

Варан слабко потягнув за червону шворку. Шовкові половинки листа

1 ... 60 61 62 ... 89
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Варан», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Варан"