Читати книгу - "Таємниці розкриває санскрит, Степан Іванович Наливайко"

Сюжет «Рамаяни» про битву царевича Рами зі злим демоном Раваном («Ревуном»), котрий викрав Сіту й ув'язнив її на своєму острові-столиці Ланка, — це своєрідний різновид міфу про битву Індри та Врітри, а ширше — відбиття календарної, тобто землеробської міфології. У «Рамаяні» функції Індри перейшли на Раму, і це суміщення на міфологічному рівні образів Рами й Індри полегшилося тим, що обоє вславилися успішною боротьбою проти всіляких демонів.

В українському фольклорі, як зазначає І.Нечуй-Левицький, найдавнішим втіленням темних зимових сил, що їх уособлює Врітра (український Ворот або Воротар), є дивної краси олень, якого побачила у вікно Господиня-Сонце й звеліла спіймати для неї. У «Рамаяні» злий Раван, перш ніж викрасти Сіту, підсилає до її лісової хижки, де та жила з Рамою у вигнанні, невимовної краси оленя, якого Сіта велить спіймати для себе і через якого, коли Рама кидається на лови, потрапляє в полон до Равана. У «Рамаяні» Раван викрадає Сіту зі священного лісу Дандака, а в Криму Птолемей і Амміан Марцеллін (II та IV ст.) фіксують Дандаку в землі загадкових таврів. Сіта одружується з Рамою за давнім кшатрійським (воїнським) обрядом сваямвара, дослівно «самобір», «самовибір», коли дівчина через певне випробування, переважно пов'язане з воїнським мистецтвом, сама вибирає собі чоловіка. Подібний звичай існував в Україні ще в XVII ст., про що, зокрема, пише француз Боплан у своєму «Описі України», в розділку «Як дівчата залицяються до парубків».

Семантика землеробського міфу помітна в «Рамаяні» в численних згадках про те, як в'яне й завмирає природа, коли Раван підступно викрадає Сіту. І навпаки, з визволенням Сіти все довкола оживає і розквітає.

Композиція «Рамаяни» повторює композицію рігведійського міфу: божество родючості полонять темні (підземні) сили, на його пошуки вирушає бог-чоловік, долає демонів-крадіїв чужої дружини й повертає на землю (воскрешає) божество. Це тема багатьох українських казок і веснянок, звучить вона і в «Іліаді», де через викрадення прекрасної Гелени, ім'я якої й означає «Сонце», і почалася Троянська війна. <170>

У сьогоднішній Індії з цією перемогою Рами над Раваном, що символізує перемогу добра над злом, світла над темрявою і настання Нового року, та з визволенням Сіти-Сонця пов'язані кілька свят. Одне з них — дивалі, дослівно «ланцюжок вогнів» — уже кілька років відзначається й у Києві, а участь у святкових урочистостях брали Лариса Хоролець, Дмитро Павличко, Іван Дзюба, Микола Жулинський.

На це свято індійські жінки малюють перед порогами своїх осель орнаменти, в яких переважають жовті й сині кольори, кольори нашого державного прапора, що символізують сонце (вогонь, тепло) та воду, без яких неможливе життя. А ввечері дівчата й жінки йдуть на берег річки й пускають за течією човники-каганці, що навдивовижу нагадує подібне дійство і в Україні, на свято Йвана Купала.

Повертаючися до компонента Махі-, слід зазначити, що епітетами Махіджа — «Народжений землею», Махіпутра — «Син землі», Махісута — «Породжений землею», Махісуну — «Син землі» означається планета Марс, по-санскритському — Мангала.

Таким чином, українське прізвище Мазепа співвідноситься з індійським іменем Махіпа, яке означає «Захисник землі/країни», тобто «правитель», «князь», «цар». Постало воно з давнього терміну на означення племінного ватажка, вождя, який первісно поєднував військові й магічні (жрецькі) функції. Невеличка розбіжність між прізвищем та іменем пояснюється тим, що на українському й іранському ґрунті санскритське х, що в певних позиціях звучить як наше г, відповідає іранському та українському з. Наприклад, санскр. хіма «зима» — іран. зіма, Вараха «Вепр» — Вараза; санскр. вахаті — укр. везти, кахаті — казати, ліхаті — лизати. До речі, санскр. махі «земля» — жіноча форма від маха «великий», яке по-іранському й буде маза. Тобто первісне значення слова махі на означення землі — «велика». Санскр. Махадева «Великий бог» (епітет Шіви) тотожне іран. Мазабага. Тому українське Мазепа — закономірний відповідник санскритському Махіпа.

Прізвище Мазепа, як і його індійський двійник, постало з дуже давнього й украй важливого соціального терміну на означення правителя, царя. Прізвище залишалось, але первісне значення терміну втрачалося, затемнювався зміст і прізвище починали пояснювати за першою-ліпшою асоціацією, найчастіше хибною. Іноді термін міг із різних причин прибирати певного негативного відтінку, напочатку зовсім не властивого йому. Таке сталося, зокрема, із синонімами до махіпа — словами кшатрапаті, кшатрапа і дешапаті. Колись повнокровне слово кшатрапа прибрало форми сатрап і стало означати залежного від когось правителя або свавільного <171> адміністратора. Термін дешапаті (іран. дехпат), досл. «володар країни», прибрав форми деспот і значення «правитель із тиранічною владою», «гнобитель», «свавільна людина», «самодур».

Наше тлумачення прізвища Мазепа підтримують й інші факти.

У Білоцерківському полку «Реєстр» 1649 року не засвідчує жодного прізвища на Цар-, зате подає кілька прізвищ, значеннєво тотожних прізвищу Мазепа. Це важливо з огляду на те, що в цьому полку (Білоцерківська сотня) служив козак Мирон Мазепа, а сам Іван Мазепа походив якраз із Білоцерківщини. Тож одним із таких прізвищ є Гопя — його мав козак Ольховецької сотні Василь Гопя (РВЗ, 189). У санскриті гопа — «пастух», «сільський староста», «цар» і «воїн» (СРС, 197). В епосі та інших пам'ятках Крішна має імена Гопа, Гопала (мовою хінді — Гопал), а в цьому ж «Реєстрі» засвідчено десять носіїв прізвищ Гупал, Гупало та Гупаленко. Слово гопа складається з го+па, де — па той самий компонент, що і в махіпа, тобто має значення «захисник», «охоронець», а го — «бик», «корова», а також «земля», оскільки, за давніми уявленнями, корова і земля — обидві годувальниці. Тобто гопа означає дослівно «захисник корів/худоби», «пастух», а водночас — «захисник землі», тобто «правитель», «цар». Епітет Гопа мав і Шіва, оскільки він, як і наш Влес, «скотій» бог в індійській міфології. Терміном Гопа ще означалася верства пастухів, скотарів, належних до третього стану давньоіндійського суспільства, так званих вайш'їв, тобто селян (від санскр. віш, яке тотожне нашому весь «село»