Читати книгу - "Стрiла Часу, Олександр Павлович Бердник"

Герд замовк. Мовчали й присутні, ніби прислухалися до тиші, в якій незримо пливли образи намальованого шефом майбутнього.

Герд облишив патетичний тон і вже сухим, діловим тоном промовив:

— Містере Дінк! Ви детально розробите проект. Даю на це десять днів. Роботи по створенню шахт для реакторів треба розпочати негайно. Міс Деніс одержить наказ сьогодні ж організувати експедицію на шостий супутник Юпітера за іонієм. Запасу цього елемента на Землі не вистачить. Хопенауер! Займіться транспортуванням необхідних машин і людей в Антарктиду. І не забувайте, справжня мета наших робіт — секрет для всіх.

Барбара вийшла з всюдихода, оглянулася. Біля підніжжя засніжених гір вишикувалися вряд будинки з якогось сріблястого матеріалу. Сильний приземний вітер ніс снігову куряву, намітав кучугури навколо тих жител.

«Невеселе місце для нового світу», - подумала дівчина.

З невеликого прозорого ковпака, що стояв над гігантською прірвою, вийшов високий чоловік у хутряному комбінезоні. Він привітно замахав руками і широким кроком підійшов до Барбари. Дівчина побачила енергійне, вольове обличчя, холодні сірі очі.

— Ви міс Деніс?

— Дуже радий… Поздоровляю з щасливим прибуттям. Я інженер Рауль — головний розпорядник робіт. Ви завершили роботу на супутнику Юпітера?

— Так. Потрібну кількість іонію мій корабель забрав. Я посадила його згідно ваших сигналів. Вже почалося розвантажування… Але я дуже стомилася, містере Рауль… Де тут можна відпочити?

— О, будь ласка, пробачте мені… Одну тільки мить! Я дам команду! Може, вам буде цікаво — подивіться…

Рауль підвів Барбару до ковпака, сам увійшов туди. Поглянувши на хронометр, подав дівчині темні окуляри.

— Одягніть.

Увімкнувши якусь апаратуру, інженер тихо промовив:

— Можна!..

Над горами спалахнуло яскраве сяйво, сліпуче навіть крізь окуляри. Здригнулася земля, долинув глухий грім. Потім в небі з’явилася грибовидна хмара. Вона розсіювалася, перетворювалася в зеленкуватий туман. Барбара зняла окуляри, здивовано подивилася на інженера.

— Ядерний вибух? Навіщо?

Рауль пильно поглянув на неї, потім знизав плечима.

— Ми робимо сховище, міс Деніс. Вірніше, готуємо місце для них, велетенські котловани… Адже треба буде вмістити сотні тисяч, а може два-три мільйони людей… Ну та це вже хай вас не турбує. Прошу до будинку!

Схилившись до пульту, Рауль сказав:

— Нейтралізувати радіацію, продовжувати роботу!

Потім він вимкнув апаратуру і, взявши Барбару під руку, повів її до житлових приміщень. З невеликого будиночка, над яким стриміла висока антена, вискочив низенький хлопчина з розтріпаним білим волоссям і, побачивши інженера, радісно закричав:

— Містере Рауль! Важливе повідомлення!

— Що там ще? — незадоволено кинув інженер.

— Відкривається надзвичайне засідання Всесвітнього Конгресу Науки, — захлинаючись, відповів хлопець. — Доповідатиме представник академії Франції! Виступатиме космонавт Горовий!..

— Горовий? — зацікавилася Барбара. — Про що ж ітиме мова?

— Затверджуватимуть проекти врятування Землі!

— Я послухаю, — рішуче заявила дівчина, прямуючи до радіостанції. Рауль, схилившись до її плеча, заклопотано сказав:

— Але ж ви втомилися…

— Ні, ні! Такі новини! Хіба можна спати!..

— Як хочете, — розвів руками інженер і пішов слідом за нею.

В приміщенні радіостанції було затишно і тепло. Барбара розстебнула комбінезон, скинула капюшон і сіла в крісло, знеможено відкинувшись на спинку. Спати б, спати багато годин підряд після каторжного, виснажливого польоту… але треба потерпіти… Почути виступ Горового…

Радист ввімкнув телеапаратуру. На екрані виник зал засідань Всесвітнього Конгресу Науки. На трибуні стояв Президент Конгресу і закінчував фразу:

— …виступить представник Французької національної академії доктор Оллен!

— Спізнилися, — прошепотіла Барбара.

— Ні, найголовніше ще попереду, — заспокійливо озвався радист.

На трибуну вийшов низенький блідолиций чоловік з великою лисиною. Його очі схвильовано блищали.

— Панове вчені! Друзі! При надзвичайних умовах, в які потрапив світ, нема коли думати про стилістику. Головне — думка! Я викладу перед вами саму суть проекту нашої Академії. Ми ознайомилися з десятками різних проектів, але більшість з них — утопічні і навіть наївні. Щоб врятувати землю від зустрічі з чужою планетою, ми пропонуємо негайно спорядити кілька десятків космічних керованих кораблів і наповнити їх найпотужнішими ядерними зарядами. Заряджені ракети слід спрямувати до чужої планети. При зіткненні ракет з планетою виділиться така колосальна енергія, що температура підніметься до більйонів градусів. Розрахунки показують, що в такому випадку планета перетвориться на потік астероїдів або хмару газів. Потенціал великих держав дозволяє побудувати за той час, що є в нашому розпорядженні, сотні велетенських ракет і підготувати необхідне ядерне пальне! Наша академія впевнена — катастрофа буде попереджена, ми врятуємо життя і розум Землі!..

Якусь мить зал засідань мовчав. Вчені заніміли, мовби хотіли уявити грандіозне небесне явище — знищення великої планети серед космічного простору. Потім гримнули овації, які лунали кілька хвилин. Барбара сяючими очима поглянула на Рауля, заплескала в долоні.

— Правда, здорово? — прошепотіла вона.

Інженер мовчав. Його обличчя зберігало маску непорушності і байдужості. Тільки губи іронічно здригнулись.

На трибуні знову з’явився Президент. Він подякував Оллену і підняв руку, вимагаючи тиші.