Читати книгу - "Пан Тадеуш, Адам Міцкевич"

Господнім іменем благословляв завзятця… Король гукнув нараз: «Що за діла творяться На небі!» Глянули — над головами їм Комета сунеться якраз шляхом отим, Що войовничі йшли ним орди Магомета. Недурно ж вибрала дорогу цю комета, Та й появилася недурно в небесах! Про неї писано чимало у книжках І всяк мірковано про дивну ту пригоду. Я Бартоховського ще пам’ятаю оду.[160] Там докладно епізод Увесь описано. Про той-таки поход І повість немалу уложено — Яніна. Прегарно, ясно в ній змальована картина Пророцтва дивного і вчинків короля». «Амінь, — Суддя на те, — так хай же знов земля Литовська з вірою на небо поглядає І вісті радісні в кометі цій читає: Герой на заході — і він іде до нас». А Войський: «Іноді лиш заколотів час Кривава може нам комета віщувати, А не війну. Чого б, і справді, їй стояти Над нашим хутором? А вчора тут було Гризні усякої багато, як на зло. Асесор з Реєнтом розбив горнятко зрана, А Граф увечері закликав битись пана Тадеуша. Отак знічев’я і пішло, — Та щоб знічев’я нам біди не натяглої Коли б же пан Суддя не став на перешкоді, Я б легко помирив, і всі б сказали: годі! Ведмежа шкура тут пересварила всіх, А я б історію їм розказати міг, Якраз до випадків таких-от підходящу… Вони й покинули б сваритися ні за що… В посла у Рейтана, як те відомо всім, Я зріс і виховавсь. Отож до нього в дім, З Волині маючи в Варшаву шлях неблизький, Заїхав гостювать Адам, князь Чарториський,[161] Землі Подільської на той час генерал. Куди лиш з’явиться — уже й бенкет чи бал! А Рейтан, певне, хтів усіх перевершити! Був пишний фейєрверк, театр був знаменитий (Бо до театру князь охоту здавна мав), — І сам Огінський[162] нам музик своїх прислав, А всі ви знаєте, що в нього за музики… Ну, й полювання теж уряджено велике… Хоч ягеллонівська тече у князя кров, Та Чарториських рід один в один пішов: Усі кохаються у книгах, а не в ловах, У дамських пробувать воліючи альковах, Ніж із рушницею тропити звірину. У нього в почеті мав славу голосну Такий німецький князь Денасов.[163] Він хвалився, Що з тигром віч-на-віч у Лівії зустрівся, З тамтешнім цариком полюючи в лісах, Тож тільки маючи він списа у руках, Звірюку подолав жорстоку і лукаву… А в нас якраз було уряджено облаву У Налібоччині на дикі кабани. Був з паном Рейтаном тут випадок страшний, Що ледве одинець[164] біди йому не скоїв, Та зручним пострілом він звіра заспокоїв. Отож і хвалено одважного стрільця, — Лише Денасову була пригода ця За привід говорить, що тут лиш сміле око, Не руки сміливі. Розводивсь він широко Про тигрів, Лівію та про холодну бронь. Ну, Рейтан був палкий, як порох, як огонь, То й крикнув, тупнувши ногою не на жарти: «Як око, то й рука! Кабан же тигра вартий, Як вартий списа — меч…» «Хто зна, до чого йшло, Бо суперечників велике брало зло, — Та Чарториський князь узявся їх мирити, Щось по французькому жвавенько говорити… Еге, помирите! Якраз напав на тих!» І нарочито тут оповідач затих, У Підкоморія на понюх попрохавши: Так загострити в нас цікавість можна завше. Був близько повісті розлогої кінець, Але хазяїна таємний посланець Одкликав у якійсь негайній, пильній справі, — І розійшлися всі, хоча були цікаві Старого слухати. Небавом тихий сон Гостей натомлених забрав у свій полон. Лише Тадеуша той сон ніяк не зморить: По сінях ходить він, ні слова не говорить, Стоїть, як вартовий, при дядькових дверях, Щоб з ним порадитись об деяких речах Чи, може, дозволу якого попрохати, — Та не наважиться постукать до кімнати, Бо двері замкнено, і таємничий гість Про щось шепочеться… Яка ж у нього вість, Чого вночі прийшов? Яку тут має справу? І уші до дверей приклав панич цікаво. Хтось плаче… Що таке? Та