Читати книгу - "Випадкова наречена, Поліна Креп"

Укусити? А що це мені дасть? Він лише розлютиться.

– Не так, по-дорослому… – тягнеться до мене губами.

– Дімо, я… – белькочу в паніці і ледве стримуюсь, щоб не скривитися, –здається, я двері не зачинила…

Він треться об мене щокою і запускає язик у моє вухо.

Фу-у! Гидота…

– Ідемо разом, – відриває мене від землі і несе в коридор.

Не відриваючись від моєї шиї, нишпорить рукою по ріжку замка.

– Тобі незручно. Я сама, – повертаюсь до нього боком.

Ось він! Мій шанс.

Стискаю праву руку у кулак – і різко б'ю у пах.

Дімка охає. Згинається та з'їжджає по стіні.

– Су-у-у… – хрипить.

Відчиняю двері і щосили штовхаю його.

Він вивалюється на сходинки, а я зачиняю двері на два оберти.

Так! Я це зробила!

Ноги підкошуються, тілом гуляє тремтіння. Але ж воно приємне! Гормони перемоги добігають аж до пальчиків і лоскочуть, немов бульбашки шампанського.

Іду у ванну, щоб вмитися. По дорозі ледве не перекидаюсь через ящик з інструментами.

От, Дімка! І сукню мені зім'яв, і кран не полагодив.

Одне добре – урок із самозахисту я на ньому відпрацювала на «відмінно».

Дякую, мій зеленоокий учителю.

Приходь швидше та нагороджуй мене.