Читати книгу - "Повернути себе. Том 3, Олександр Шаравар"

        Пам'ятаю, в ресторані в Рокесті я якось залишив тисячу кредитів за вечерю на двох, приготовану вручну кухарем-людиною та з натуральних продуктів. Тут же, судячи з відгуків, така ж вечеря обійшлася б у десять разів дешевше, причому стверджується, що тут використовують унікальні поєднання натуральних продуктів.

        Після первинного сканування та перевірки, мені дали дозвіл на стикування зі станцією, щоправда, з боку вантажних доків, оскільки в найближчі пару годин очікується прибуття круїзного лайнера із п'ятдесятьма тисячами пасажирів.

         Після стикування мені довелося пройти вторинний і дуже ретельний біологічний контроль і, на жаль, тут приховати те, що я  псіон, не вдалося. Надто вже тут якісне обладнання стояло на контролі.

           Я, звичайно, не вірив у конфіденційність, про яку сказали мені після закінчення перевірки, але я все ж таки сподівався, що жодних проблем з цим не повинно було статися.

           Діставшись однієї  з тридцяти палуб, призначених для приймання туристів з круїзного лайнера, я почав вибирати, куди мені попрямувати. Декілька палуб були заповнені дорогими, навіть за мірками метрополії, ресторанами, а ось на інших знаходилися ресторани з цілком прийнятними цінами, ось на одну з таких палуб я й подався.

            Прогулюючись цілим відсіком з ресторанами та кафешками, зробленими в екостилі, я натрапив на десятирічну малявку, яка відкривала заклад, який був дещо простішим на тлі сусідніх.

          Це була невелика кафешка на чотири столики, в якій оздоблення було повністю виконане з дерева, і зовні все нагадувало якесь середньовіччя. Судячи з назви, спеціалізувалися тут якраз на м'ясних стравах, а я вже давно скучив за нормальним натуральним м'ясом. Все ж завдяки псіоніці я підсвідомо міг відчути, де їжа, що синтезується, а де натуральна, це і не давало мені нормально насолодитися їжею з синтезатора.

         Доторкнувшись до свідомості дівчинки, тому що мене зацікавила кафешка, я дізнався, що її мама зараз перебуває в лікарні, чекаючи, коли клоноване серце буде готове для пересадки.

        Крім самої дівчинки, в сім'ї було ще троє дітей молодших за неї і на час хвороби матері дівчинка взяла до рук сімейний бізнес, щоб було хоча б за що годувати дітей і оплачувати орендну плату за місце для кафешки та за квартиру на станції.

        Чесно скажу, я пожалів дівчинку, а тому й вирішив залишитися на обід, тим більше судячи з меню, тут готували за стародавніми сімейними рецептами. Стверджувалося, що деяким рецептам понад п'ять століть.

        Готувала дівчинка також повністю сама, хіба використовувала різну кухонну техніку для полегшення своєї праці. У неї було два невеликі дроїди-помічники, які в основному займалися нарізкою та чищенням різних продуктів, решту ж Ліза робила сама.

      Я для себе тоді вирішив, що навіть якщо вона готує не дуже, я їй залишу непогані чайові. Все ж таки на клоноване серце пішли майже всі заощадження сім'ї, і якби не робота дівчинки, то решта дітей голодувала б.

       Мені дуже не подобалися деякі моменти у Співдружності, ось, наприклад, як зараз. У медичній капсулі сьомого покоління серце можна було вилікувати й не довелося б навіть вирощувати клоноване, так зайняло б це кілька тижнів, якщо не в поспішному режимі робити, але все ж таки.

       Ось тільки запросили медики тут, на станції, за це не мало не чотириста п'ятдесят тисяч кредитів. І це з урахуванням того, що капсулу можна купити за чотириста тисяч, звичайно, будуть потрібні ще розхідники, бази знань відповідні.

         Але навіть так це лише п'ятсот, п'ятсот п'ятдесят тисяч у найгіршому випадку. А тут за одне лікування серця вимагали чотириста п'ятдесят тисяч кредитів. Другий варіант вони запропонували у вигляді клонованого серця, вирощування, пересадка та реабілітація обійшлася цій сім'ї у двісті вісімдесят тисяч кредитів, усі їхні заощадження. Був варіант і дешевше, можна було поставити імплант замість серця, такий варіант коштував лише п'ятдесят тисяч, але потрібно його міняти щороку. Якісніші імпланти коштували ще дорожче за лікування в медичній капсулі.

          Я, чесно кажучи, не розумів, звідки такі величезні ціни на лікування. Але я не був тим, хто може щось протиставити суспільству. Для місцевих це нормальна ситуація, і вони нічого незвичайного в цьому не бачать.

           — Доброго ранку, хазяйко, — привітав я дівчинку, коли вона підійшла до мене з меню, роздрукованому на справжньому папері, а не на пластиці.

          —  Доброго ранку, пане, - відповіла мені дівчинка, - Не бажаєте скуштувати трав'яний настій, заварений за прабабусиним рецептом. Кажуть, він допомагає чоловікам стати ще мужнішими, - підморгнула мені дівчинка. Я у відповідь лише посміхнувся, мені було смішно чути з вуст маленької дівчинки про народний засіб, що підвищує потенцію. Причому, судячи з її поверхових думок, вона не розуміла сама значення, а просто повторювала слова за своєю матір'ю.

            — Не варто, мені філіжанку кафа з вершками з молока чафара.- попросив я. - А також хочу найбільший стейк з м'яса харшу в бельтонському соусі та гарніром із крата.

          —  Зіки, принеси пану каф із вершками чафара. - крикнула дівчинка, і з кухні вилетів невеликий дроїд приблизно близько пів метра в діаметрі, він мав з десяток кінцівок і одразу почав готувати каф, причому не із синтезатора, а саме варити на відкритому вогні. Щиро кажучи, я такого ще ніколи не пробував.

          Спостерігати за роботою дівчинки було цікаво. Кухня була відокремлена спеціально прозорим склом, щоб можна було спостерігати за дією кухаря. Оскільки дівчинка була досить низькою, скрізь перед столами стояли підставки, на які вона забиралася.

           Дівчинка відразу приступила до приготування соусу і крата, а ось другий дроїд приступив до приготування стейка. Слід зазначити, що, попри свій вік, вона працювала цілком професійно. Коли виросте, стане вельми висококласним кухарем, правда, краще все ж їй покинути цю планету, тут ну дуже висока конкуренція.