Читати книгу - "Ставка більша за життя. Частина 1, Анджей Збих"

Вацлав слухняно виконав наказ.

— Ти хочеш сказати, щоб я від тебе відчепився.

— Відчепися, — мовив Вацлав.

Стефан підійшов до нього й поклав йому руку на плече.

— Ім’я ти теж змінив? — тихо запитав він.

Вацлав відсахнувся. Він стояв під дверима трохи нагнувшись, ніби готовий захищатися від очікуваного удару.

— Не бійся, жевжику… Ти надто нервовий, як на мене. Я свій хлопець, мені можеш довіряти. Стережися Ковальського і Клари.

— Дай спокій Кларі

— Нарешті в тобі заговорив мужчина, — знову розсміявся Стефан.

Вацлав вийшов з операційної, грюкнувши дверима. Закашлявся хворий з п’ятої. Десь іздалеку долинула автоматна черга. Стефан обережно відхилив портьєру й глянув у темряву. Нічого не побачив. Тільки мур лікарні, похилі сосонки й спокійне зоряне небо. На порозі операційної стала Кристина.

— Ви знову сварилися? — запитала вона.

Стефан махнув рукою, підійшов до неї й ніжно обійняв.

— Кристо, — почав він, — у мене до тебе прохання. Я не можу виходити, а дзвонити не хочеться… Знаєш, як це буває, — торгівля не жде, а людина мусить із чогось жити.

Вона мовчала. Знала, що станеться за мить, і боялася, що саме це мусить бути. Стефанове обличчя було ясне, він якось пустотливо усміхався.

— Чого мовчиш? Я потім прийду до тебе. І знаєш що?

— Я більше не можу! — раптом перебила вона. Й одразу хотіла виговорити все, що нагромадилося в ній за останні дні. — Я цілісіньку ніч думала, найгірші думки лізли мені в голову. А потім приснився страшний сон. Бачила тебе в трупарні.

— Важко, люба, бо ж війна, і ніщо даром не дається.

— Облиш! — закричала вона. — Я хочу тобі сказати…

Але Стефан уже не слухав. Спитав про хворого з коридора, що марив німецькою мовою, а потім говорив про Вацлава, який йому все менше й менше подобається, казав, що з ним треба обережніше, бо тепер зовсім не відомо, хто й що… Кристина слухала не розуміючи і навіть зраділа, коли вбігла Клара.

— Крисю, — гукнула вона її, — іди хутчій! Треба підготувати ізолятор. Доктор привіз хвору.

— Яку ще хвору? — запитав Стефан.

Еву внесли в коридор і поклали на візок. Курт відкозиряв і вийшов, а Ева, що вже опритомніла, розгледілася по коридору, побачила Ковальського й Вацлава, а потім її погляд зупинився на ліжку, де лежав чоловік, привезений, з луків. Вона заплющила очі й знову розплющила. Так, це був він, вона не могла помилитися… її охопив страх, хотіла щось сказати, попросити, щоб її мерщій забрали звідси, але тільки ворухнула вустами. Чоловік тим часом розплющив очі. Побачив Еву, трохи звівся на ліктях, а потім упав на подушки.

— Відвезіть її в операційну, — сказав Ковальський. — Я зараз прийду.

Візок рушив.

6

Клосс спізнився на чверть години. Фон Роде вже чекав і, певна річ, пояснив Клоссові, що основним достоїнством офіцера абверу повинна бути пунктуальність.

— Ви не усвідомлюєте серйозності становища, — сказав він.

Клосс мовчав. Він, безперечно, знав, що йдеться про Крука, і знав також, що не можна про нього питати, бо фон Роде аналізує все — слова й жести, а якщо почав запідозрювати або хоча б у нього закралася тінь підозри, довго про це не забуде. Роде хотів тим часом знати, що Клосс робив по обіді; довідавшись, що той не виходив з дому, він потім додав:

— Ви здивували мене сьогодні. Досі я думав, що ви добре виховані. А може, ця вульгарність трохи показна?

— Я ніяково себе почуваю, — признався Клосс, і ця відповідь здалася йому найліпшою.

— Розумію, — вів далі фон Роде. — Але це ще не причина, щоб поводитися, як дурноверхий есесівець.

“Може, атакувати? — подумав Клосс. — Може, спитати, чи не запідозрює він мене в чому?”

Однак Клосс змовчав. Мовчання не давало фон Роде жодної зачіпки. Майор мусив нарешті сказати, у чім річ. Йшлося, звісно, про Крука Сухо, мовби читаючи рапорт, Роде сказав, що сьогодні між п’ятнадцятою й шістнадцятою годинами бандити затримали автомобіль Крука. Шеф абверу має докладну інформацію про це. Виявилося, що водій, автомобіля залишився живий і дав свідчення. Це не був випадковий напад, Роде в цьому не сумнівався. Бандити чекали саме Крука. Двоє з них були переодягнені в мундири жандармів, а німецьким науковцем опікувалась якась дівчина.

Клосс ні про що не питав. Відчував на собі погляд Роде — майор поводився так, ніби чекав уточнень або додаткових відомостей.

— Бандити нарвалися на засаду, — мовив він.

— А Крук? — нарешті запитав Клосс. В його голосі чулася справжня тривога.

— Його, не знайшли, — ствердив фон Роде. — Не піймали й дівчини. — І за мить додав: — Я не припускаю, щоб вони розквиталися з ним загодя. Адже він знав усе про Х-8 і знав дату випробування. А яка ваша думка?

— Він був надто цінний для них, — відповів Клосс.

— Випробування Х-8, — мовив фон Роде, — мають відбутися з Круком або без Крука і у певний час.

— Коли саме? — запитав Клосс і одразу збагнув, що запитання було зайве.

— У певний час, пане обер-лейтенант, — повторив фон Роде.

— Чи обшукали територію поблизу лісової сторожки? — Клосс хотів якнайшвидше змінити тему розмови.

— Обшукали, — відповів майор. Потім додав: — Можливо, надто пізно. В усякому разі, у нас багато відомостей. Маємо свідчення водія машини Крука, що прийшов до пам’яті перед смертю. Він бачив партизанів і розказав нам про дівчину. Наше основне завдання, Клоссе, — знайти Крука. Я повинен мати його за і всяку ціну… і повинен також мані цю дівчину. Можливо, вона поранена.

— Що ви мені накажете робити? — спитав Клосс.

— Ми працюємо разом не перший день. Подумайте, хто міг повідомити партизанів про термін виїзду Крука з Кєльц. У Божєнтові знали про це тільки ми двоє.

— Розумію, — сказав Клосс. Голос його був зовсім спокійний. — Треба буде зацікавитися людьми в Кєльцах. Може, хтось з автомобільного батальйону Або з тамтешнього офіцерського готелю.

— Це ми теж перевіримо, — промовив фон Роде. — Дзвоніть мені через кожні дві години. Ага, ще одне. Про лікарню можете не турбуватися. Там діє мій агент, М-18. Якщо привезуть когось підозрілого, я знатиму.

— Чому ви згадали про лікарню? — Клосс ледве зберігав байдужість.

— Бо таку можливість, — пояснив фон Роде, — ви теж мали взяти до уваги.

Отже, в лікарні діє агент абверу. Ні, цього не можна було передбачити. М-18. Клосс повторював цей криптонім, швидко прямуючи темними вулицями до лікарні. М-18 уже знає. Ева вже в лікарні. Чи встиг він повідомити фон Роде? Якщо не встиг, як виявити, хто такий М-18? Може, це доктор Ковальський? Коли це